За покликом щирого серця

Україна багата талановитими людьми. Серед них знамениті вчені, письменники, художники, композитори…

«Не тільки сам лікар повинен використовувати все, що необхідно, але і хворий, і оточуючі повинні сприяти лікареві в його діяльності».

Гіппократ

Проте, слід зауважити, що є зовні нічим непримітні фахівці, здавалось би, прозаїчних професій, яким ритаманні найвищий професіоналізм в обраній сфері діяльності, почуття високої відповідальності й обов’язку, вмотивована вимогливість до себе і підлеглих у поєднанні з чуйним і турботливим ставленням до людей. Їм вдається обминати непорозуміння, конфлікти, протистояння, а у підсумку – максимально відповідати займаним посадам. При більш доскіпливому дослідженні їх професійної діяльності, стає зрозумілим, що їхнім життєвим кредо, філософією буття і творення слугує пушкінське гасло: «Подобріше до людини!»

Про таких людей хочеться дізнатись якомога більше. Як і ким вони виховувались? Чому обрали ту чи іншу професію? Проте, наприклад, яким було повоєнне дитинство головної медичної сестри Одоті Михайлівни Гонак? Вона народилася 13 лютого 1950 року на Мукачівщині, в родині сільського вчителя історії і завуча Лавківської семирічки Губерта Михайла Гавриловича.

У роки Великої Вітчизняної війни батько був добровольцем Червоної Армії, фронтовими дорогами пройшов Польщу, Чехословаччину та Німеччину. По війні закінчив історичний факультет Ужгородського держ-університету і понад сорок років вчителював у рідному селі Лавки.

Закінчивши Лавківську семирічну школу та Берегівське медичне училище, Одотя Губерт в 1968 році починає трудову діяльність медичною сестрою хірургічного відділення Мукачівської центральної районної лікарні.

Упродовж років їй довелось працювати медичною сестрою, старшою медичною сестрою хірургічного відділення, старшою медичною сестрою офтальмологічного відділення і, з 1988 року – головною медичною сестрою ЦРЛ під керівництвом головлікарів Крилова М.М, Любки П.В., Васюти В. В. За сумлінну працю неодноразово отримувала різні відзнаки органів державної влади.

Нині Одотя Михайлівна продовжує працювати головною медичною сестрою ЦРЛ, незважаючи на те, що в сучасних умовах ставляться особливо жорсткі вимоги до організаторської та розумової діяльності людини. Це положення цілком стосується медико-санітарної надійності у роботі медичного персоналу усіх рівнів. Впродовж доби необхідно зробити сотні аналізів, обстежень, процедур, крапельниць, рентгенів і т.п. До виконання всього цього має безпосереднє відношення Одотя Михайлівна.

Із пісні слів не викинеш, а у біографії Одоті Михайлівни, як мовиться, не обминути і ліричну тему. Для цього необхідно подумки повернутись у 1968 рік, коли вона вісімнадцятирічною юнкою із дипломом медичного фахівця почала працювати в хірургічному відділенні Мукачівської центральної районної лікарні. Прекрасно вихована, освічена, із добропорядної інтелігентної сім’ї, вона серед претендентів на руку і серце обрала двадцятидев’ятирічного вчителя географії Гонака Василя Васильовича. А ще й – із божественною спорідненістю душ, про яку співала у ті роки незабутня Ганна Герман:

«Мы эхо!

Мы эхо!

Мы вечное эхо друг друга...»

І саме тому, що була прекрасно вихованою, вона ніскілечки не помилилась у своєму виборі. У сім’ї Гонаків – і не матріархат, і не патріархат, а, повторюсь, божественна спорідненість душ, що слугує прикладом для наслідування іншими. Їхні діти, Сергій і Наталя, які вже мають свої сім’ї, легко і безболісно визначились у житті. Сергій Васильович, 1969 року народження, як й у молодості дід по материній лінії, після служби в армії вподобав військову спеціальність.

Нині він майор СБУ у відставці, пенсіонер. Наталія Василівна, 1973 року народження, за прикладом матері обрала медичну спеціальність – вона працює медичною сестрою в Мукачівській поліклініці. Отож дітям властиві прояви спадковості поколінь, патріотичних обов’язків, висока громадянська відданість. А ще – порадували своїх батьків трьома онуками.

Одотя Михайлівна не тільки по-особливому ніжно ставиться до чоловіка, дітей, онуків, а й на роботі вирізняється тим, що до неї тягнуться люди за словом поради, аби почерпнути бадьорості у скрутні хвилини життя. Багаторічний друг сім’ї Гонаків, почесний ветеран України Іван Дмитрович Качур називає її за людяність, терпеливість і щирість – Матір’ю Терезою Мукачівської ЦРЛ. А підлеглі по службі кажуть, що ніколи високо кирпу не гне, як інші на подібних посадах, а є професіоналом найвищого рівня.

В умовах сьогодення, коли медицина України недофінансовується державою, а можновладці роблять спроби її так «оптимізувати», щоб скоротити державні видатки на цю галузь, нелегко буває усім: – і хворим, і медичним працівникам. А в лікувальній справі так не буває, як у теперішній політиці – що не скаже політик, те і правильно. Лікар, медична сестра, санітарка, володіючи суто конфіденційною інформацією про пацієнтів й будучи освідомленими про медичне обслуговування та медикаментозне забезпечення державної лікарні, мусять дотримуватися принципів деонтології... Мабуть тому в нашій державі не вистачає сто тисяч (!) медичних сестер.

А кількість хворих не зменшується. І не умови праці медичних працівників тому причина, а мізерна зарплата. Як на ті гроші прожити, коли кожного дня підвищуються ціни на товари першої необхідності? Як вчити, виховувати, одягати, годувати, лікувати власних дітей? Не залишають роботу тільки такі, як Одотя Михайлівна, завжди й в усьому оптимістично налаштовані. Бо вони глибоко переконані, що медицина, як, до слова, й освіта – це та сторона життя, яка дотична до всіх інших: політики, ідеології, економіки, моралі... Бо здоров’я і освіченість народу – найбільше багатство держави!

Отож, на престиж України працює і головна медична сестра Мукачівської центральної районної лікарні Одотя Михайлівна Гонак.

Автор цих рядків переконаний, що талановиті, освічені й здорові, а тому щасливі онуки, правнуки, праправнуки з гордістю перечитуватимуть цю коротку оповідь про Одотю Михайлівну, коли житимуть у прекрасній, заможній і цивілізованій державі, ім’я якій Україна.