Фемінізована педагогіка

Дзьобак Іван 5 червня 2012 року 11:24 258
Почати, мабуть, варто із анонімного анкетування, яке провели соціологи в одній із київських шкіл. За його результатами популярність професії кілер, про яку мріють підлітки, – на третьому місці після футболіста і банкіра. Слово «кілер»– професійний вбивця на замовлення за винагороду, ви не знайдете у орфографічних словниках, виданих 20-30 років тому. Це, так би мовити, неологізм – поняття, що виникло і стало активно вживаним завдяки карколомним змінам у суспільній свідомості після 1991 року. До цього часу неологізмами були такі слова як «колективізація», раднаргосп», «колгосп», а тепер вони стали не заслужено архаїзмами. Щодо суспільної свідомості, то у ній маємо зрівняння міста і села, про яке тільки говорили і мріяли у радянську добу. А нині наслідки суспільного і шкільного виховання у місті й селі майже однакові завдяки телебаченню й інтернету, які відтворюють другу віртуальну реальність на засадах ідеалізму й буржуазно-ліберального світогляду. Француз Рибо відкрив закон, за яким віртуальна емоційна реальність уяви дітей та ж, що й реальний світ. Емоції, які викликані переглядом телепрограм школярами до 12 років, прирівняні до тих, що викликані реальною дійсністю. А для дітей відомо до восьми років казка – те саме, що і реальне життя. Якщо неупереджено проаналізувати зміст шкільних підручників й те, що чують дошкільнята і школярі в навчальних закладах, по телебаченню і радіо, то складається враження, що все це робиться для виховання заперечення усього минулого і щоб відвернути людину від реалій життя, від суттєвих проблем, притупити розум, дезінформувати і обманути. Практично не ведеться мова про реальні труднощі життя за буржуазного ладу. І, наприклад, про те, що кілери живуть рік-два після виконання замовлень. Зазвичай, їх убивають замовники при передачі другої частини «гонорару». І про те, що багатства, капітали, зведені на сльозах і крові співвітчизників, не підуть на щастя глитаям і аферистам – філологічно і політично наївним людям. Тут би взяти до уваги, як оцінюють чесну роботу самі педагоги, котрі працюють у школі не один рік. За їх переконанням вчителям працювати з кожним роком стає все важче, бо нелегко, виявляється, достукатись до дитячих сердець, зробити їх добрішими, милосерднішими, коли навколо панує просто сказ на матеріальне накопичення і плюндрування. Іскру істини нелегко донести до розуму і серця дитини, яка у реальному житті на кожному кроці бачить несправедливість, віроломство, брехню, прояви неприхованого ідіотизму... Гіперболізовані уявлення про педагогічні інновації при цьому не спрацьовують. Конфлікт поколінь, протистояння різних, діаметрально протилежних моралей відбуваються безпосередньо на уроках. Для нинішніх старшокласників, як правило, не існує авторитетів і моральних табу, хоч на перший погляд може здаватись, що вони поінформовані й освіченіші ніж їх ровесники, які вчилися 20-30 років тому. Насправді їх освіченість егоїстична на тлі спримітизованих культурних і естетичних запитів молодих людей, вихованих на прикладах осяйних орифлам і тьмяних ідеалів. А ось що думають батьки про сучасну українську школу. Їм страшно, моторошно віддавати дітей у школу, бо там на їх незахищені голови виллють чимало брехні про голодомори у минулому, про зрадників й колабораціоністів, яких тепер бездоказово називають героями. Потім випускники такої школи за хабарі стануть студентами вишів, які чомусь останнім часом переважно називають «національними». Там їх будуть не стільки вчити, скільки за ненавчання вимагати додадкову платню. І робитимуть це безцеремонно і без остраху. Не беручи під сумнів широку загальну освіченість, ґрунтовну спеціальну підготовку й оригінальну педагогічну майстерність переважної більшості педагогів, слід відзначити, що в українській школі, вкрай фемінізованій за двадцять років, як не шкода, спостерігаються непоодинокі прояви формалізму упередженого ставлення до учнів та їх батьків, протекціонізм в оцінках результатів праці педагогічних колективів та окремих вчителів. Причин цьому, зрозуміло, є декілька. Але ж варто б виділити найголовніші перешкоди на шляху доцільного реформування сучасної української школи і освіти загалом. «Кадри вирішують все», – був такий лозунг у минулому. А особливо, я би доповнив, правильна їх розстановка і використання у школі. Про яку ефективність роботи може йти мова, якщо переважна більшість фахову педагогічну освіту здобуває за гроші, робочі місця отримують здебільшого за хабарі, а за вчительським столом продовжують і по десять років стояти пенсіонери. Тепер таких педагогів в українській школі до 60 відсотків. Правда ж, що серед них за віковими акцентуаціями є і фрондери – усім невдоволені, нелагідні, нетолерантні люди. А ще суттєво, що це переважно представниці прекрасної половини людства. Зверніть увагу, серед народних депутатів, у великому бізнесі жінок дуже і дуже мало. Зате у школі, в управлінні освітою і методичних кабінетах – гінекократія, іншими словами, повна влада жіноцтва. Це почасти заспокоює, але почасти потребує особливої уваги із стратегічного огляду на те, що педагогічна праця є виснажливою, копіткою і не завжди під силу усім жінкам, особливо у наш час суспільних негараздів. Тут би варто підкласти і чоловіче плече, зважаючи на нагальну необхідність дисциплінованості школярів, без чого неможливий результативний навчально-виховний процес. Все починається у школі: і професіоналізм майбутніх фахівців, і досягнення вітчизняної фундаментальної науки, і успішне розв’язання назрілих суспільних та господарських проблем... І та анархія, яка має місце тепер у соціальній сфері. А щоб уникнути подальшого розгулу кримінальної й економічної злочинності, вкрай необхідно так реформувати українську школу, щоб вона надалі не випускала, не тиражувала суспільно небезпечний «брак». Допоки дуже і дуже здається, що наявне реформування української школи і освіти ведеться цілеспрямовано, методично, по-єзуїтськи безжально і жорстоко з метою приниження і винищення генофонду українських громадян...
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ