Небезпечні ігри школярів у "групах смерті": батькам радять стежити за поведінкою своїх дітей

Нещодавно мережу Інтернет сколихнула звістка про двох учениць Ужгородської класичної гімназії, котрі були учасницями небезпечного флешмобу. Бідолашних змусили викладати в інтернет оголені фото. Дівчата зареєструвалися в одній із соціальних мереж і потрапили у пастку так званих "груп смерті".  Дивне захоплення дітей побачили батьки і "витягнули" їх із мережевого полону. 

Видання дізналося у керівників ужгородських шкіл, ужгородців та психолога, що вони думають про небезпечні ігри дітей у соцмережах.

Думка освітян

Богдан Кіштулинець, директор ужгородської ЗОШ І - ІІІ ст. № 6 ім. В.С. Гренджі-Донського, розповів що у зв’язку з резонансом, який викликали небезпечні ігри, у школі проводилися батьківські збори у всіх класах (від 1-го до 11-го).

"Ми проводили бесіду з дітьми про Інтернет. Намагалися розповісти про шкоду сайтів порнографічного характеру, про ігри і про так звані "групи смерті". На останніх не акцентували увагу, аби не проявити зацікавлення у тих дітей, котрі не чули про них. Тобто підходимо до всього дуже делікатно. Будемо ще проводити відповідні виховні години. Але вважаю, що у таких ситуаціях найбільше вирішує батьківська любов. Якщо батьки не спілкуються нормально зі своєї дитиною, то часто такий учень не надто успішно вчиться. У школі йому ставлять погані оцінки, а вдома він нікому не потрібен. Із такими школярами працює наш психолог", – каже Богдан Михайлович. 

Очільник ужгородської ЗОШ І-ІІІ ступенів №15 Володимир Поліщук вважає, що причиною зацікавлення підлітків "групами смерті" є соціальні й економічні проблеми в суспільстві: "Потрібно шукати корінь проблеми. Його можуть віднайти тільки психологи. Адже є різні сім’ї. Буває так, що члени сім’ї не ладнають між собою. А у школі більше часу приділяється навчанню, а не вихованню. Про душу трохи забувається. Психологи повинні би працювати з учнями, у котрих високий рівень тривожності. Але важливу роль відіграє і школа. Відповідальність із себе не можна знімати".

Володимир Петрович розповів, що на нараді директорів обговорили проблему "смертельних ігор". У школі з учнями про цю небезпеку поговорили. Зараз будуть стежити за поведінкою підлітків, аби уникнути загрози.

Дімка містян

Видання поцікавилося, чи знають пересічні ужгородці про так звані "групи смерті".

Серед дітей не всім знайомий вираз "синій кит". Хто не чув, тому кореспондент видання не став пояснювати.

Шестикласник Олег про "синього кита" не чув. Сподіваємося, хлопчику не потраплять на очі небезпечні групи в соцмережах.

А от 11-річний Андріан знає про "синього кита": "Знаю, що це небезпечно. Нам говорили про це у школі".

Назустріч нам іде жінка з донькою. Питаємо, чи відомі їм слова "синій кит", "летючі кити", "тихий дім". "Про це чула і читала в інтернеті. Уже дійшло і до Ужгорода", – відповідає пані. – "Але у мене дорослі діти вже, на щастя".

Більшість перехожих в Ужгороді чули про небезпеку в Інтернеті для дітей. Знають, що є загроза життю.

Випадково зустріли вчительку однієї зі шкіл району. Жінка не захотіла фотографуватися. Розповіла, що у їхньому навчальному закладі також проводили бесіди з учнями. "Декілька наших дітей були учасниками "груп смерті". Це страшно. Але добре, що вони відверті. Зараз ми працюємо з ними".

Думка психолога

Психолог з Ужгорода Яна Пожо уже не один рік працює з дітьми. Жінка розповідає, що нині онлайн-ігри користуються великою популярністю. За її спостереженнями, сучасні діти весь свій вільний час проводять в Інтернеті.

"Просто дітки шукають завжди щось нове, цікаве. Є й такі, кому потрібно привернути до себе увагу, відчути себе комусь потрібним. Кількість учасників "груп смерті" наразі зростає. Усе через те, що вони містять у собі якусь новину, щось нове і захопливе. Уміло підібравши підхід до дитини, адміністратори таких груп здійснюють психологічний тиск на людину". - каже Яна Пожо.

Жінка радить батькам більше приділяти уваги своїм дітям, проводити дозвілля разом, шукати для дитини нові зацікавлення: "Перш за все батьки повинні стати для дітей вірними і надійними друзями, а не тиранами, котрі все забороняють. Адже заборонений плід - найсолодший. Лише щирі розмови, бесіди зможуть допомогти дитині. Поговоріть з дитинкою, може у неї є якісь захоплення, чи бажання, наприклад, займатися музикою. Головне – відволікти від Інтернету. І не завадить все ж спостерігати за поведінкою дитини, перевіряти історію у браузері".