Туристична "обгортка" Мукачева

Екскурсоводи подейкують, що з приходом туристів у місті настає травень: розквітають тераси на вулицях, виростають сувенірні ціни, загалом - весна. І під натхненням туристичного повітря виникло бажання перевтілитися в пересічного відвідувача нашого "міста відкритих сердець" – Мункачвароша, – та відчути, що такого незвичного можна побачити і пережити в Мукачеві, того, про що не пишуть туристичні путівники. Бо ж проживши тут не один десяток років, кожен мукачівець свято і безапеляційно відстоюватиме першість рідної домівки, - кого любиш, приймаєш у щасті і горі.

Мукачево направду мальовниче гостинне місто, яке приваблює приїжджих з різних куточків світу, адже по праву може конкурувати з багатьма європейськими містами. Чи, принаймні, могло б. Та чомусь останнім часом дуже часто на очі потрапляє: необхідно розвивати туристичний потенціал, туристичну привабливість, піднімати рівень туризму. Бо його замало? Чи, не дай Боже, нема?

Як правило, коли людина потрапляє в нове місце, особливо вперше, головне враження на неї справляє «обгортка», а не зміст! Тобто, незважаючи на потужну історію, культурну спадщину та багатий внутрішній світ, бажання приїхати сюди знову, скоріше, буде викликане емоціями і почуттями, пережитими від побаченого. І найперше, що хочеться побачити, в Мукачеві зокрема, – сакури – символ загадкової Японії у європейському місті. Сотні, тисячі туристів планують свій приїзд саме на ці дні. Та що там туристи, місцеві жителі з не меншим запалом чекають цвітіння сакур. На жаль, цього сезону їх кількість суттєво зменшилась через втручання людської руки. Напевно, дерева і справді були старі, немічні та хворі, і становили пряму загрозу для людства. І,  можливо, ново висадженні дерева в рази перевершать попередників красою і здоров’ям. Але скільки часу має пройти? А що туристи? Лишається рекомендувати їм хіба що Ужгород.

Наступне – парки. Ну ті, що ще з сякими-такими деревами. Наприклад, парк Горького – чудове місце пограти в шахи, погуляти з дитиною, подихати свіжим повітрям після важкого робочого дня. Або просто попити пива, прямо на набережній. Ну хіба не для того встановили пам’ятник, присвячений повені 1998 року? Хоча, давайте його перейменуємо, наприклад, в пам’ятник першої чарки. Або другої. Ну щоб назва добре відображала його практичне застосування. Інакше навіщо в проекті задумана площадка з таким зручним імпровізованим столиком: газетку розстелив, чарочку налив, огірком закусив…  ех, добре пішла. Трохи заважає відсутність урни, та ми люди невибагливі, можемо сміття і так кинути. Воно навіть створює особливий колорит. Це теж треба зазначати в путівниках окремим пунктом.

Якщо ж ви не прихильник міцних напоїв, можливо, захочеться потішити себе кавою в одному із затишних закладів міста. Так, у нас ви майже не знайдете тематичних кафе, на кшталт Львова (хоча дуже хочеться), але в закладах Мукачева можна провести час з користю як для тіла, так і для душі. Наприклад, вони сприяють саморозвитку, що наразі є дуже модним.

Урок перший – навчитись швидко приймати рішення, складні і не дуже. Ви ще не встигли зорієнтуватись зі стільчиком і вішалкою для верхнього одягу, як вам запропонують найперше визначитись з обраним напоєм/тістечком, а вже потім роздягатись. Це, шановні, ще й розстановка пріоритетів. Навчились цілеспрямованості? Чудово. Переходимо до терпіння. Адже наступного разу можливо вам доведеться чекати. Недовго, десь півгодинки часу. І не треба обурюватись. Цей час можна присвятити читанню книги, медитації, чи роздумам над сенсом життя. І попрацювати над самооцінкою. До того ж, працівники закладів докладуть всіх зусиль, аби ви почувалися як вдома: почнуть з’ясовувати стосунки, голосно розмовляти, і навіть програють інсценування з фільму «50 відтінків». Ну чим не краса!

А тепер серйозно. Мені болить чути, що в Мукачеві немає туризму, болить читати про вкрадені скульптури, знищені пам’ятки, болить спостерігати наслідки вандалізму та неохайності у громадських місцях. Туристичний сектор – не лише спосіб заробити гроші. Це можливість поділитися любов’ю до рідного міста, любов’ю до себе. Культура починається з мене. Місто починається з мене. Не варто чекати, що хтось інший щось зробить для мене. Ініціатива карається? Тільки якщо не знаєш, для чого щось робиш, не бачиш кінцевої мети.

Приємно відзначити, що в місті почала формуватися ініціативна група екскурсоводів та небайдужих мешканців, які мають на меті створити щось нове і всіляко долучатися до формування туристичного іміджу та благоустрою міста. Ще приємніше відзначити, що така ініціатива не лишається лише на словах, і не обмежена власними амбіціями, в чому ти, шановний читачу, зміг переконатися кілька днів тому. 

Для бажаючих долучитися до ініціативи чи поділитися ідеями – чекаємо на вас за електронною адресою: [email protected] .

Всім па-па.