Політика виживання

Баранов Віталій 25 червня 2015 року 09:51 1135

У Совєцькому Союзі було жити легко. Всмоктав у ранньому дитинстві світоч Леніна і партії - і ходиш собі слухняно з цим повідком усе життя. Роби те, що скажуть - буде щастя у вигляді ситого черева й мінімального комфорту.

Чим закінчився той експеримент із масової роботизації людиноодиниць - знаємо добре й пожинаємо досі. В той же час країни, побудовані на взаємодії більш вільних свідомістю людей, прогресували й розвивалися, отримавши не менш сите черево, але при тому значно більший рівень комфорту й перспектив.

Постсовєцька розруха дев’яностих - по-своєму унікальний етап. У загальному підсумку народ, якому серпом і молотом вибили з-під ніг етично-християнську опору, вхопився за привабливу соломинку матеріальних фетишів, що напрочуд добре прижилися в болоті совкового зневір’я як нові світочі.

У погоні за швидким результатом люди докумекали - значно простіше "мутити"гроші, ніж заробляти їх. Субстрат у вигляді дуже поживного трупу індустріальної країни видався чудовий у плані можливостей паразитування.

Власне - саме подібним чином досі функціонує Росія. Гроші "мутяться" шляхом примітивної експлуатації шарового насліддя розвіданих родовищ нафти й газу. Ця держава без перебільшення є паразитом планетарного масштабу. "Русскій мір" зі всіма його недомірками тримаються на висмоктуванні й безладному використанні дармових ресурсів.

Ми - втекли недалеко. Вугілля, сталь і стара інфраструктура, котру можна ділити, відкушувати, дерибанити і з того жити. Фактично саме так функціонує наша держава з моменту незалежності, і саме так нинішні олігархи надули зеленню свої масні черева. Ну і плюс кредити, які так щедро дають закордонні гравці через наше вигідне їм географічно-політичне положення.

Кволі ростки самодостатнього виробництва щоразу безжально поглиналися рейдерськими атаками тих, у кого був адмінресурс. Тобто - тією ж олігархією.

Будь-який труп, попри думку хробаків, рано чи пізно закінчується. Росії тут пощастило з нафтогазовим адреналіном, що поки підтримує вегетативне існування. Нам - ні. Корисних копалин у кількостях, необхідних для збереження паразитарного типу життєдіяльності наших еліт - нема.

Найбільш завбачливі із скоробагатьків епохи дев’яностих зрозуміли це досить давно, і намагаються щось створити. Вони відкривають виробництва, намагаються вести легальний бізнес, віддають своїх нащадків у західні університети в надії, що ті звідти принесуть готові рецепти успіху. Проте держава чомусь не слухається й продовжує котитися в економічну прірву. Субстрат для різнокаліберних паразитів тане з кожним днем.

За одиничними винятками вітчизняне виробництво за співвідношенням "ціна/якість" не витримує конкуренції ні з Заходом, ні з Китаєм. Цікаво, чому? Всі ж знають, що українські руки таки золоті, а голови - тямущі.

Справа в менеджменті, що досі заточений на шаблони швидких прибутків, створені ще в дев’яностих. У нас нема чесної конкуренції в якості рушія економіки. Зате є рейдерство, відкати й адміністративні важелі. Українська олігархія досі не хоче переходити в площину звичайного бізнесу, вважаючи запорукою успіху виграш на чергових виборах. Показати реальний результат господарської діяльності так ніхто й не навчився - значно простіше, приміром, проіндексувати ціну голосу конкретного виборця з 200 до 500 гривень. І результат таки буде, бо несподівана криза змушує радіти кожній копійці, а ті, від кого щось залежить, не бачать, що за цими копійками - урвище.

Давайте зазирнемо в найближче майбутнє. Відгуділи нарешті місцеві вибори. Існуючі політичні сили на всіх рівнях отримали фінальний на найближчі кілька років розклад сил і можливостей впливу на життя країни. Етап романтичного популізму нарешті закінчився купкою постсовєцьких паразитів, що скупчилися навколо роздовбаного на тріски дірявого корита й задумливо чухають потилиці. Звісно ж, момент настання цієї екзистенціальної ситуації може відсунути вчасна ескалація конфлікту на Сході чи черговий транш МВФ. Але все ж цей момент істини таки наближається щодня.

Що ж будуть робити звиклі до старих методів владолюбці, вірніше ті з них, що виявляться найсильнішими після неодмінної гризні між собою, котру наразі й спостерігаємо? Можливо, вони спробують купити душі тих, хто вміє нормально працювати. Але це буде тільки тимчасовою припаркою. Бо створювати щось по-справжньому конкурентне може тільки людина вільна. Людина, з одного боку незалежна матеріально, з іншого - думками. Для виконавця ж волі сучасних українських олігархів  цього забагато. Вони згідні або заставити робити за копійки, або грошима замовляти виключно власну, примітивну своєю суттю економічну попсу.  Тому якщо вони когось і куплять - то буде або ненадовго, або неефективно.

До того ж, специфіка поточної ситуації детермінує необхідність масивних інвестицій для отримання віддаленого в часі прибутку. Наші олігархи до такого теж не звикли. Вони звикли інвестувати у вибори для швидкого результату. Результату, котрого після цих виборів уже не буде з чого витискати.

Саме тому наша олігархія приречена на війну між собою з закономірним взаємознищенням. Залишається питання - як вижити звичайним людям.

Хтось із мислителів минулого сказав - якщо ти бачиш, що настає кінець світу, то продовжуй робити те, що й робив. Не знаю, як там справи в глобальному масштабі, але в нашій державі локальний армагеддон точно вже йде.

Треба знати своє й триматися його. Не продавати ні голос, ні правду. Не намагатися заплигнути в титанік залишків старої системи, що набрав повну ходу в напрямку айсберга реальності. Подбати про те, аби на момент закінчення природного відмирання поточних еліт було від чого відштовхнутися для побудови нової держави. Наскільки сильними будуть прості маленькі люди в своїй сукупності - такими й будуть шанси нашої землі зберегти шанси на самостійний розвиток.

Час зосередитися на поточних власних проблемах і вирішувати їх, доки десь там нагорі вітер еволюції зіштовхує лобами залишки трихінел учорашньої епохи.

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter