Закон про місцеві вибори і його недосконалість

Стаття 140 Конституції України визначає, що обласні та районні ради, не такі, як сільські, селищні та міські. Вони специфічні. Ці ради створені для представлення спільних інтересів громад – «Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради».

Це означає, що кожна районна та обласна рада повинна мати щонайменше одного депутата-представника від громади нижчого рівня в складі ради вищого рівня. І саме так в Україні завжди було, окрім 2006-2010 років. Тоді депутатський корпус обласних та районних рад зовсім не відображав громади нижчого рівня, оскільки депутати були обрані по списках партій. Вже в 2010 році, попри збереження партійної монополії на висунення кандидатів в депутати обласних та районних рад, ситуація була частково виправлена. Зокрема, діюча система місцевих виборів чітко прив’язула кандидата в депутати до конкретної громади, якщо він балотується як мажоритарник. В 2014 році по цих мажоритарних округах дозволили самовисування. Таким чином, після Євромадайну було виправлено ще одну помилку – обов’язковість партійного даху для кандидата, в умовах коли обраний депутат представлятиме громаду, а не партію.

Загалом, партійна система з відкритими списками не може забезпечити обрання в обласні та районні ради депутатів, які відображатимуть інтереси громад доти, поки не буде проведена адміністративно-територіальна реформа. Це пов’язано з тим, що в Україні є сільські, селищні, міські громади з дуже різною кількістю населення. Інколи міста нараховують 8-18 тис. мешканців, але мають таке ж представництво в обласній раді, як і міста-мільйонники. Більше того, є райони з чисельністю населення 5-7 тис. мешканців, які теж мають право бути представлені в обласній раді, на рівні цих міст. В результаті виходить, що міста або райони з різницею в чисельності населення в десятки разів, мають однакове представництво в обласній раді. Аналогічна проблема зараз є і на районному рівні. Виправити це можна буде тільки тоді, коли буде проведена реформа громад.

Система, яка діє на сьогодні є компромісом між апетитом партій (список) та правом громади на представництво (округи в межах громади). Нині ж, автори законопроекту про місцеві вибори пропонують обирати депутатів районних та обласних рад за правилами виборів в міській громаді, тобто ділити межі на територіальні округи. Але ці округи не співпадатимуть з межами громад, таким чином більшість громад не матимуть своїх конкретних депутатів в раді вищого рівня, адже як правило (за винятком великих громад), округи включатимуть більше однієї громади. В результаті, якщо прийняти такий закон, ми повернемося до негативного досвіду 2006-го року, коли мало місце грубе порушення Конституції, а крім того це суперечитиме логіці задекларованого курсу на створення реального місцевого самоврядування.

Також варто звернути увагу, що буквально на днях Конституційна комісія та Президент України оголосили, що вже в цьому році планується скасування РДА та ОДА, а при районних та обласних радах будуть створені виконкоми. В результаті вага та значення обласних та районних рад зростуть, а їх формування в анти-конституційний спосіб, у випадку прийняття такого закону, породить нові конфлікти. Крім того, в Україні все більше просувається реформа «добровільного об’єднання громад». А це ще один аргумент, чому не можна приймати запропонований закон. Він унеможливить проведення виборів депутата від утвореної громади до ради вищого рівня (районної, обласної), адже запропонована система не передбачає проміжкових виборів та не закріплює за громадою право мати депутата-представника інтересів громади.

До оприлюднення намірів щодо конституційного реформування обласних та районних рад, ситуація була одна. Нині вона змінилася. Тому може хоч зараз автори визнають, що запропонований текст законопроекту не відповідає ні поточному тексту Конституції України, ні тим конституційним змінам, які пропонуються Президентом?