Падіння ще однієї імперії

Пам’ятаєте Вавілонську башту? Дуже класна легенда з купою символів. Для мене це - в першу чергу символ того, що як би кропітливо не підходити до побудови чогось великого і потужного, справа не вийде, якщо будівничими рухають пусті амбіції й гординя без любові і добра.

Недавно стрімко впала імперія Януковича. Він був сильний. Його люди були скрізь. Здавалося - колос. Проте зажерливість і тупість були глиняними ногами цього дуже сильного колоса. Він добряче гепнувся й розсипався в порох за одну мить.

Зараз, схоже, ми спостерігаємо вживу падіння ще однієї імперії. Вона, можливо, в локальних межах була крутішою за Януковича. Така сама сила, та ще й неабияка хитрість. Потужна структурованість, продуманість і всепроникність. Видатне відчуття кон’юнктури давало можливість знайти попутний вітер у будь-яких течіях. Здавалося б, цей корабель був нездатний затонути.

Проте хробаки гордині і зневаги до звичайної людської дрібноти підточили міцне дубовиння імперських опор. Довго точили, повільно, бо дуб міцний. І підточили - люди, котрі перебувають у реальності, що існує виключно в них у голові і старанно підтримується лизоблюдами різної масті, почали діяти згідно цієї реальності, і самі не помітили, як вибили табуретку з-під власних ніг.

Обережно, колос почав падати. Не потрапте під уламки. Можливо, багато в кого тепер буде питання "і що тепер?".

Звісно ж, на уламках завжди росте щось нове. Яким воно буде - не знаємо. Великою мірою це залежить від кожного з нас. Знаю точно, що якщо нове буде з хробаками і без Бога - воно згниє і впаде. Історія це підтверджує.