"Благодійні" суди

Негативна тенденція, яка була помітною і в минулорічних рішеннях українських судів, триває й досі. Проте, якщо минулого року максимум, що могли дозволити собі судді, так це дати змогу Топазу чи ще якомусь дрібному тітушці дременути з-під домашнього арешту, то сьогодні слуги Феміди почали працювати по-дорослому, граючи на полі тих, хто сам би мав сидіти на лаві підсудних та провокуючи цим самим ріст недовіри до діючої влади, яка, здається, остаточно втратила відчуття реальності.

Події навколо захоплення сумнозвісного палацу, який де-юре є "Будинком офіційних делегацій" і належить МГУ, а де-факто його стіни прикрашені портретами екс-регіонала Сергія Ківалова в стилі «а-ля пшонка», стали однією з найрезонансніших подій кінця літа. Здоровий глузд підказував, що влада зможе використати громадську позицію на свою користь та нарешті покласти крапку в ганебній історії незрозумілого палацу з незрозумілим цільовим призначенням та його реального власника. Проте шанс було утрачено. Навпаки. Взяття під варту учасників акції стало продовженням неприємної традиції українського судочинства і навіть подальше звільнення не змогло перебити присмак гіркоти, викликаний всім цим процесом. Здавалося, нічого дивного в цьому нема – судова гілка влади є повністю незалежною (в теорії, яка давно перетворилась на утопію), тому рішення суду не може викликати сумнівів. В поодинокому випадку так, але ж в Україні зразка 2014-15 років подібні судові рішення стали радше звичною практикою, аніж винятком із правил.

Так, за останній рік, кількість чиновників, випущених з-під варти завдяки багатомільйонним заставам, б’є всі рекорди. Нікого вже не дивують колишні силовики, які брали безпосередню участь в убивствах на Майдані і за дивним збігом обставин стали «жертвами» лояльності суддів. Зараз багато з таких небезпечних злочинців успішно переховується, очікуючи на чергову зміну політичної обстановки в Україні та на шанс повернутися у відповідні структури. Діамантові прокурори, Таваккул Рагімов та ще ціла низка подібних персонажів, попри всі закони логіки, зараз перебувають далеко за межами СІЗО, хоча в жорстких умовах сьогоднішньої ситуації в країні не мали б навіть мріяти про вихід на волю.

Невже наші суди дійсно стали найгуманнішими в світі? Навряд-чи, адже рішення про арешт лідерів одеського Автомайдану і "Правого сектора" явно не можна охарактеризувати терміном «гуманність». Жаль, але подібна зла закономірність, зустрічається занадто часто і вже стала певною візитівкою вітчизняної судової системи, становлячи для України значно більшу загрозу, ніж всі ворожі РСЗВ, САУ та ДРГ разом узяті.

Адже громадськість, якій продемонстрували судовий процес, названий сумнозвісним екс-очільником ЦВК справедливістю, опинилась загнаною в глухий кут. З однієї сторони, українці так і не побачили жодного рішення по резонансним справам, з іншої сторони спроби громадськості вирішувати щось самостійно зустріли різкий опір і непорозуміння зі сторони правоохоронної та судової гілок влади.

Події в Одесі стали яскравою ілюстрацією цього і заклали дуже небезпечний фундамент, на основі якого вибудовуватиметься вже зовсім інша система відносин між громадянами та державою.

Так, одеські автомайданівці, увійшовши на територію так званого Будинку офіційних делегацій, робили це абсолютно публічно, залучивши до висвітлення проблеми ЗМІ та не приховуючи осіб-учасників акції. Що вони отримали в результаті? Арешт. Офіційно причиною арешту назвали іншу справу, але ж її розв’язка дивним чином співпала з хвилею обурення фактичного власника псевдо-замку на одеському узбережжі. Фактично рішення одеських суддів продемонструвало всьому суспільству, що механізм відкритих громадських акцій вже давно не працює. Природно, що після цього він буде модифікуватися. І така модифікація може бути кардинально відмінною від існуючою до нині моделі.

Це абсолютно логічно. Навіщо проводити публічні акції, які не призводять до ніяких змін, окрім арешту учасників? Набагато ефективніше здійснити цю акцію тихо і приховано, забезпечивши при цьому значно ефективніший результат – саме до такої згубної для країни моделі штовхають суспільство подібні рішення судів, саме вседозволеність та безкарність є тією причиною, через яку в руках українців опиняються гранати, які згодом несуть смерть таким же українцям.

Бездіяльність судової системи є матір’ю радикалізму, який зростає паралельно з ростом своєї матері. В такій ситуації повне перезавантаження судової гілки влади є не потребою, а вимогою №1 сьогоднішнього дня.

Якщо Банкова і надалі не помічатиме «гри в одні ворота», яку за останні роки так полюбили українські стражі закону, то вона ризикує втратити контроль над ситуацією. В умовах сьогоднішніх реалій це рівнозначно вторгненню одразу кількох російських армій і значно страшніше, ніж дефолт та девальвація гривні.

Дану думку також було опубліковано на сайті ЛБ