"Ідеальний чоловік". А хто він?

Відповідь, ніби між іншим, з’ясували актори під час повторного показу на сцені Закарпатського театру драми і комедії вистави «Ідеальний чоловік» за твором Оскара Уальда і в постановці відомого в Україні режисера Костянтина Михайловича Дубініна. Хоча основною ідеєю п’єси є всюдисуща інтрига з політичним підтекстом. А мета, очевидно як драматурга так і режисера-постановника, полягає в нагадуванні високопосадовцям їх правдивої місії та в застереженні від зради державних інтересів.

Перегляд вистави вимагав від глядача надмірної зосередженості й компетентного підходу до аналізу подій, що розгорталися на сцені. Загадкою стали й декорації-символи, що за задумом режисера мали наглядно підсилити тривогу, страх і страждання сера Роберта Чілтерна, а далі – вказати на щасливий поворот в його долі. Розігране кращими акторами театру дійство – не просто збагатило інтелект глядача, а стало, так би мовити, ще й своєрідним бенкетом для очей. Що й довели тривалі чуттєві оплески вдячної публіки, яка з розумінням поставилася й до кави без аромату зокрема, яку подавали чомусь у прихожій розкішної вілли баронета сера Роберта Чілтерна. Відрадно, що сумлінна гра акторів ліквідувала всі прогалини і промахи, котрі через обмежений бюджет театру явно збіднювали видовище.

А велося нелегко усім виконавцям ролей. Затяжні діалоги й довгі репліки, здебільшого з прихованим смисловим навантаженням, вимагали від митців неабиякої театральності під час їх озвучення. Актори мали пам’ятати великі шматки тексту,слідкувати за паузами, поставою і жестами, в міру вживати нотки іронії, сарказму, не забувати про жартівливий тон і повсякчас тримати маску відповідного настрою на обличчі. П’єсу «Ідеальний чоловік» радше треба слухати, аніж дивитися . З неї вийшла би ідеальна радіопостановка. Схоже, Оскар Уальд писав п’єсу саме для радіо. Тож і не дивно, що роль Гертруди доручено заслуженій артистці України Галині Кутасевич. Якими переконливими були страждання Гертруди, коли похитнулася її віра в громадянську порядність, професійну чесність та непідкупність коханого чоловіка Роберта! Симпатію і прихильність глядачів зумовило намагання Гертруди застерегти Роберта від зради державних інтересів. Головне, щоб він вчинив правильно. А вона готова пожертвувати статусом світської леді й розділити з чоловіком найтяжчу участь. Вагання, душевні терзання,зневіра і біль, які леді Гертруда з очевидним достоїнством переживає і терпить, вдаються акторці Галині Кутасевич.

А що сер Роберт Чілтерн, долю якого проживав на сцені заслужений артист України Василь Фурдь? Й так проживав, що зумів по-справжньому постаріти – від страху перед невідворотним покаранням за давній гріх сера Роберта. Це було приголомшливо! Миттєве старіння актора Василя Фурдя було настільки вражаючим, що публіку опанувало збентеження, розгубленість. Здавалося, на якусь мить присутні в залі випали з реального часу. Очевидно ще й завдяки вдало спрямованими на актора променями від лампи – Василь Фурдь тримав маску старіння аж до закінчення діалогу з місіс Чівлі, яка з підступним дорученням для баронета Роберта Чілтерна приїхала з Вени до Лондона. Роль місіс Чівлі, колишньої однокласниці Гертруди, виконувала провідна акторка драмтеатру Вероніка Тищук. Рвучко, емоційно, пристрасно, не шкодуючи надміру енергії, змагається вона кмітливістю й діловою хваткою з сером Робертом. Фрази вимовляє твердо, чітко й упевнено – так, мов батогом шмагає, шантажує його листом, оприлюднення якого означало б крах політичної кар’єри для Роберта Чілтерна, а то й імовірність більш суворішого покарання. Місіс Чівлі вимагає від сера Роберта виступити у парламенті на підтримку Аргентинського проекту – згубного для інтересів Англії.

Гнучка гра, вроджена театральність Вероніки Тищук давно визнані та щоразу бажані для глядачів. Вміє акторка збагатити образ своєї героїні власними оригінальними знахідками, імпровізацією, а тому щоразу дивує, розважає, утішає й залучає до театру нових глядачів. Вихід на сцену Вероніки Тищук в ролі місіс Чівлі пожвавив настрій присутніх, пробудив інтерес до подальшого розвитку подій.

А супроводжувала місіс Чівлі на віллу Чілтернів графиня Маркбі, роль якої зіграла народна артистка України Лідія Пирогова. Виступи Лідії Володимирівни підбадьорювали публіку; глядачі відверто насолоджувалися досконалою грою улюбленої акторки. Хоча на цей раз їй було відведено, здавалося б, незначну роль у виставі, але зіграла вона – неперевершено! Нібито й говорила графиня Маркбі про щось несуттєве, буденне, що могло би залишитися поза увагою публіки, про що глядач міг би забути ще на виході з театру. Проте магія таланту Лідії Володимирівни Пирогової суттєво поліпшила смак дійству. Її гра здобула симпатію в оплесках публіки ще й тим, що зуміла вона правдиво зобразити наївність графині, яка корилася волі чоловіка, по-своєму шанувала його політичні переконання та уболівання, кумедно розповідаючи про нього те, чого навіть не намагалася зрозуміти. А як мило дивувалася з окремих звичок сера Джона? Проте заперечувати, щось змінювати, а тим паче боротися – графиня Маркбі навіть не здогадувалася. Все в житті її влаштовувало.

Очевидно п’єса відбулася ще й тому, бо в потрібний момент на сцені з’являвся дворецький Мейсон – роль сумлінно й уміло виконав провідний актор театру Віктор Добряк, лауреат обласної театральної премії імені братів Шерегіїв. Зачаровували публіку й милі спілкування між молодим лордом Артуром Горінгом і сестрою сера Роберта – міс Мейбл. До речі, наприкінці вистави вони одружуються. І граф Кавершем (роль талановито виконав провідний актор театру Станіслав Овдєєнко) явно задоволений вибором свого сина Артура, схвалює і благословляє цей шлюб. Складний образ лорда Горінга відтворив на сцені початкуючий актор театру Валентин Тютюнник. А роль міс Мейбл дісталася здібній, перспективній акторці Яні Дешко, яка позитивно впливала на почуття присутніх у залі, її гра схвилювала публіку. Як і запам’яталися глядачам образи графині Безілдон та місіс Марчмонт, що їх старанно, яскраво і переконливо відтворили на сцені знані акторки Лілія Приходько й Сірануш Матл. Варто сказати, що на особливу відзнаку публіки заслуговували усі, задіяні у виставі, актори. Адже спільно вдалося їм створити відповідну атмосферу й зобразити характерну для англійців манеру поведінки. Тож і недивно, що п’єса «Ідеальний чоловік» здобула високу оцінку і тривалі оплески вдячних глядачів.

Утім, ще належить сформулювати відповідь на поставлене в заголовку запитання. Що ж, і леді, й графині, й місіс та навіть міс – кожна вважає ідеальним такого чоловіка, який влаштував би, власне, її саму.

Матеріал опубліковано в газеті "Панорама" від 10 листопада.