Думки
На це кладовище не приходитимуть зі свічками та квітами
0
Морщук Вікторія 28 лютого 09:10 6513

Я ніколи не бачила свою прабабусю Ганну. Лише на фотографіях, яких залишилося не так багато. Вона померла у 89 років,  за місяць до мого народження так і не дочекавшись другої правнучки. Про прабабцю я знаю мало. Дещо мені розповідала мама, дещо – бабуся, дещо старша сестра і тітка. Знаю, що в прабабусі було нелегке життя, але вона ніколи не жалілася на долю. Сама виховувала двох дітей, бо чоловік занадто рано помер, вела господарство, працювала не покладаючи рук. І ще знаю, що вона кохала чоловіка і заміж більше не виходила. Берегла йому вірність до кінця своїх днів. Спогадів про неї в мене немає, але є спогади моїх рідних. Саме завдяки їм я маю уявлення про те, якою була прабабуся. А звідки про мене знатимуть мої правнуки? Хто їм розповість про моє життя, мій характер, мої уподобання? Мої діти чи, можливо, соціальні мережі?

Сьогодні ми, напевно, важко уявляємо своє життя без соціальних мереж або не уявляємо взагалі. Інформацію про нас може прочитати майже будь-хто, якщо зайде на нашу сторінку в Фейсбуці, Вконтакті чи Твіттері. І неважливо: ми в онлайні чи в офлайні. А що буде через десятки років, коли нас уже не буде на цьому світі, але в соціальних мережах нам все ще пропонуватимуть «дружити»? Кожен охочий зможе переглянути наш профіль, навіть не здогадуючись, що ми більше ніколи не помістимо нову світлину чи не напишемо пост у себе на сторінці. Для сотень людей, з якими віртуально «дружимо», ми будемо живими, адже наш профіль ніхто не видалить із всесвітньої павутини. Та чи правильно це?

Письменник Брендон Амброзіно у своєму матеріалі «Memento morі: як змінюється сприйняття смерті в цифрову добу?» вдало зауважив: «Число померлих на Facebook швидко зростає. Вже у 2012 році, всього через вісім років після запуску платформи, в мережі було 30 мільйонів профілів померлих користувачів. І їх стає дедалі більше. За деякими оцінками, щодня вмирають понад 8000 користувачів Facebook. У певний час Facebook матиме більше мертвих користувачів, ніж живих. Соціальна мережа повільно, але неухильно перетворюється на цифрове кладовище». На це кладовище не приходитимуть зі свічками та квітами, аби вшанувати пам’ять померлих. Щоразу натрапляючи на профіль своїх померлих родичів чи друзів ми переживатимемо ту біль, ті емоції, які пережили почувши вперше про смерть дорогої нам людини. Ми не відпускатимемо душу померлого і самі не будемо йти далі. Ми назавжди застрягнемо на цифровому кладовищі віртуально живих, але реально мертвих людей.

Я ніколи не бачила свою прабабусю Ганну. Лише на фотографіях, яких залишилося не так багато. Однак я хотіла б, аби мої правнуки дізналися про мене так, як і я дізналася про свою бабцю. Аби їм розповіла про мене їхня мама, тато, бабуся чи дідусь. Хочу, щоб мої фотографії показали рідні, а не щоб правнуки дізнавалися про мене зі сторінки в одній із соціальних мереж. Все, що я захочу їм залишити, я залишу вдома в особистих щоденниках, альбомах, листах чи на комп’ютері. Все інше зможуть розказати близькі. І ні одна соціальна мережа не повинна «продовжувати» моє життя після моєї смерті!

0
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter