Футбол – це свято

Всеукраїнський день футболу цього року відзначався 29 квітня вже у двадцять п’ятий раз. Майже в усіх куточках нашої держави на честь пам’ятної дати прихильники цієї спортивної гри провели різноманітні дитячо-юнацькі турніри, обласні змагання, футбольні зустрічі ветеранів тощо. А в Закарпатті святковий день співпав з початком нового сезону у вищій футбольній лізі області.

Саме цього дня у далекому 1992 році на ужгородському стадіоні "Авангард" відбулася без перебільшення історична подія – перша офіційна гра футбольної збірної команди незалежної України, з дати якої і ведеться відлік нашого футбольного свята. Це був товариський матч із збірною Угорщини, який тоді з певних причин завершився з результатом 1 : 3 не на нашу користь. З нагоди чвертьвікового ювілею існування футбольної збірної Федерація футболу України оголосила про намір провести  в кінці травня товариський  поєдинок збірних ветеранів України і Угорщини на цьому ж стадіоні в Ужгороді. Обласний центр Закарпаття знову, як і 25 років тому, має шанс опинитися у центрі уваги футбольних уболівальників, а також багатьох людей, які були причетні до футбольних справ протягом усіх цих років і тих, хто зараз опікується організацією і функціонуванням, в усій його багатогранності, футбольного життя країни і нашого краю зокрема. Не приховую, що гра мільйонів особисто мені зовсім не байдужа і мавши трохи часу з цікавістю занурився в деталі подій, що відбувалися у той час.

На референдумі 1 грудня 1991 року активне населення масово і свідомо проголосувало за підтримку прийнятого Верховною Радою України 24 серпня Акту про державну незалежність країни. Федерація футболу України отримала підстави для розгортання конкретної роботи щодо офіційного входження держави в склад УЄФА та ФІФА – футбольні асоціації Європи та світу.

За правилами цих організацій для розгляду поданих навесні  1992 року документів від України, як незалежної держави, щодо прийняття у тимчасові члени УЄФА та ФІФА,  необхідно було для початку провести офіційну товариську гру із збірною будь-якої країни – члена міжнародної футбольної асоціації. Однак, відомо, що розклад ігор збірних планується заздалегідь і на тривалий час наперед, їх проведення потребує певних фінансових ресурсів, оскільки витрати на переїзд, перебування команд, суддівство, підготовку стадіону тощо несе приймаюча сторона. Молода ж Федерація футболу нашої держави, перебуваючи на етапі становлення, не мала ані бюджету, ані планів і, напевно, належного досвіду міжнародних зв’язків, тому оперативно  організувати такий потрібний матч в Києві виявилася неспроможною. Був обраний Ужгород, де у працівників обласних спортивних і, зокрема, футбольних структур були зв’язки і можливість контактів з  Федерацією футболу Угорщини, яка попередньо погодилася забезпечити участь своєї збірної команди у товариському матчі з українською збірною. Це був так званий економ-варіант, оскільки відстань від Будапешту до Ужгорода літак долає за 40 хвилин і збірна дісталась за декілька годин в день проведення зустрічі і у цей же день повернулася назад. Такий графік був головною умовою угорської федерації, оскільки в цей період проходили ігри чемпіонатів країн, де грали учасники збірної. А це, крім угорського, чемпіонати Італії, Іспанії, Голландії, Бельгії.  Доречно зазначити, що дуже символічно, що саме збірна Угорщини без особливих проблем і претензій погодилася допомогти Україні із прискоренням вступу до УЄФА та ФІФА. Адже ця країна була однією з перших держав, хто визнав незалежність України.

А всі організаційні і фінансові питання були покладені на місцеву владу, яка повністю впоралася із почесним і дуже відповідальним завданням.                               

Із документів того часу та спогадів учасників підготовки і проведення футбольної зустрічі можна довідатися, що обласною владою був створений організаційний комітет на чолі із заступником керівника області Сергієм Устичем, в якому активно працювали керівник Закарпатського облспорткомітету Степан Гаупт, футбольні арбітри вищої ліги чемпіонату України Степан Сельменський та Володимир Онуфер (на жаль вже покійний), директор стадіону "Авангард" Ігор Русанов та інші.

Стадіон, що вміщував менше 9 тисяч вболівальників, фактично прийняв на матч майже 14 тисяч. На стадіоні і в місті спостерігалася атмосфера радості і натхнення, адже всі відчували важливість події. Прихильники футболу з’їхалися з усієї області. Білети в основному розповсюджувалися по районах, підприємствах і установах. У вільному продажі їх було зовсім небагато. Звичайно,  на матч прибули і керівники ФФУ на чолі з Віктором Банніковим. Все було дійсно  святково і урочисто.

Наша збірна в той день програла не випадково, адже угорці були більш зіграні та майстерні, вони регулярно і систематично готувалися в цьому складі на зборах до офіційних турнірів. Українські ж футболісти, найкращі на той час в країні, були вперше за декілька днів об’єднані у команду і під егідою тренерської ради на чолі з Віктором Прокопенко фактично започаткували історію збірної з футболу незалежної держави Україна. Ну і знаково, що перший гол за українську збірну забив Іван Гецко, який є уродженцем Закарпаття, вчився футболу і починав свою кар’єру в нашій області, був довгі  роки успішним професійним футболістом і зараз не втратив зв’язку з цією професією.

Ідея провести ювілейний матч ветеранів України і Угорщини в Ужгороді, як на мене, дуже вдала за різних обставин. Відомо, що передбачено запросити в команду, по можливості, безпосередньо тих футболістів, які зіграли у 1992 році, ну і, звичайно, інших ветеранів, які продовжують виходити на поле за збірні наших країн. Варто було б відзначити перед грою  осіб, чия енергія і завзяття зробили можливим проведення пам’ятної зустрічі, адже більшість з них досі в строю і проживають тут, в Ужгороді.

Судив історичний матч 25 років тому білоруський арбітр ФІФА Вадим Жук, якому днями виповнюється 65 років. В інтерв’ю українським виданням він дав схвальну оцінку підготовці стадіону, якості футбольного поля та гри учасників. Сказав, що вже не судить офіційні  матчі за віком, але чудово пам’ятає той видатний для України день і у разі запрошення із задоволенням відвідав би ще раз славетне місто Ужгород і стадіон "Авангард". Додам від себе, на якому ще не так давно проходили ігри вищої лиги украінської футбольної першості.

За чверть сторіччя, що минула, розвиток українського футболу мав як позитивні, так і не дуже, сторінки, про які варто повести мову. Але це вже окрема тема.