Древність і вічність – у часі й просторі

Хіба що один з тисячі науковців може взятися за таку, образно сказати, каторжну роботу, як дослідження минулого й сучасного свого села на основі історичних і документальних матеріалів, записів фольклору, різноманітних відомостей, які привернуть увагу не лише багатьох науковців, істориків, народо- й краєзнавців.

А й працівників культури, освіти, студентів, учнів шкіл і ліцеїв. Й усіх людей. І за роботу взявся доктор мистецтво-знавства, академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч мистецтв Іван ХЛАНТА – написав обсяжну, на 816 сторінок, книгу «МОЄ КОПАШНОВО» (історико-етнографічні, фольклорні статті та матеріали). У виданні – пласти історії, побуту, звичаїв, календарної і родинної обрядовості, мистецтва й церковного життя, діяльність і творчість людей, які народилися в закарпатському Копашнові на Хустщині, у рідному селі Івана Васильовича, створювали і розбудовували його, віддавали і віддають талант і здібності на розвиток освіти, культури, духовності інших регіонів Закарпаття, України.

Автор веде дослідження з давніх часів, вміщує відомості про основні віхи епох до сучасних днів, широко подає історію Копашнова, якому виповнилося шістсот років, називає імена людей, котрі брали участь у Другій світовій війні, в Афганістані, їх багато. І тепер відстоюють честь України в АТО. Про них – особливі розповіді, і нехай читачі не подивуються, що в книзі побачить світ пісня для чоловічого хору на слова Івана Хланти «До Копашнова, отчого краю» (до речі, Іван Васильович недавно видав збірку поезій «Карпатський діамант», тож окремі музичні й літературні твори про рідне Копашново «вкраплює» у цій книжці. Але не применшує повноти змісту розділів книжки, а їх тут багато, кожен наповнений багатим матеріалом історичного і сучасного планів. Скажімо, у розділі «Культура, освіта, духовність» об’єктивно написано про осередки культури, сільську бібліотеку, школу, літературно-мистецький музей...

Про музей скажемо окреме слово, він – народний, розмістився у середній школі. Це єдиний музей такого типу не лише в області, а й у кількох сусідніх регіонах. Створив його в 2005 році Іван Хланта. Відтоді тут побувало немало письменників не лише Закарпаття, а й кількох областей України, бо в ньому зібрано чимало фольклорних і фольклористичних видань Закарпаття від найдавніших до теперішніх часів, подано вичерпні біографії письменників, фольклористів, усіх, хто багато зробив для історії, культури, мистецтва краю.

Кілька сторінок у книзі присвячено релігії. Автор грунтовно розповідає про Покровський храм, споруджений у 1930 році на пожертви селян. І про три дзвони, що закликали людей до церкви, а ще – коли виникали пошесті, довго дзвонили – усі, і могутня акустична сила, що виникала у формі хреста, вбивала віруси хвороб. У церкві побував митрополит Київський і всієї України Філарет. А якщо заглянемо у письмове джерело 1751 року – прочитаємо про дерев’яне Успіння Пресвятої Богородиці. Її через більше як півстоліття посилили дубовими колодами, потім збудували муровану церкву... Збагатила панораму села церква, освячена владикою Міланом. Та духовною перлиною є Копашнянський Свято-Іоан-но-Богословський жіночий монастир, заснований у 1936 році. В 1952-му освячено нову церкву. Сестер у монастирі було вже понад двадцять, вони займалися господарством, вишивали священницький одяг, скатерті, виготовляли килими, в’язали светри, а на зароблені в такий спосіб кошти розширювали і впорядковували свою обитель... Однак більшовики закрили монастир. Відновила його українська влада у 1992 році. Він розбудувався, розширився. Монастир має кілька гектарів землі, техніку, худобу, птицю, відомий колодязь. Є і зарибнене озеро. Тут багато ікон, книг. Люди йдуть за божественною силою зцілення.

Надто цікавий розділ «Духовно-інтелектуальна еліта Копашнова». Село особливо багате на релігійне життя – воно дало, сміливо скажемо – світові, більше 140 священиків, багатьох сестер-монашок. До честі Івана Васильовича – написав нариси про багатьох священиків. І зібрав цікаві розповіді про колядування, Водохрещу, Великдень... Науковця заворожують звичаї, традиції, обряди, страсні й великодні пісні, а ще – заорювання, або перші оранки навесні. І викличе інтерес розділ «Вони народилися в Копашнові», читач матиме нагоду прочитати про людей, які відомі за межами рідного краю.

Науковець подав у своїй книзі сотні матеріалів, які невідомі або маловідомі іншим науковцям, історикам, фольклористам, читачам. А ще скільки перлин у розділі «Усна народна творчість»! Тут академік зібрав на майже 200 сторінках твори, про які «широкий загал» і не знає, – легенди та перекази, пісні про кохання, долю, тугу за молодістю, заробітчанські, емігрантські, рекрутські та солдатські, колискові, дитячі, жартівливі, народні й інші пісні, а ще – танцювальні коломийки, вечорниці, казки... А ще дізнається про майстрів і вироби з дерева, про кераміку й прикраси, народну архітектуру, кузню, водяний млин, прядіння і ткацтво, про забобони, вірування та деякі звичаї підкарпатських русинів, про світ і явища природи...

Академік, доктор мистецтвознавства Іван Хланта, який народився у Копашнові, ніколи і ніде не забуває про своє рідне село, завжди називає його найкрасивішим на Закарпатті, втім – і в світі. І це підтверджує й видавництво «Патент» (Ужгород) – подарувало людям чудову книжку з великопанорамним кольоровим зображенням Копашнова.