Граніт науки та ковід: як цьогоріч розпочався навчальний рік

Пандемія у світі триває. Деякі країни продовжують послаблювати карантин, незважаючи на стабільне збільшення кількості хворих. Пояснюють це тим, що набридло сидіти вдома та в усьому обмежувати свою свободу.

З невеликою різницею дат починають відкривати садочки, школи та університети. В Україні ті області, які не потрапили до червоної зони, зробили це вчасно і вже першого вересня учні та студенти змогли повернутися до науки. Звичайно, не всі навчальні заклади дотрималися рекомендацій та провели святкові лінійки з великою кількістю дітей і батьків.

«Особисто моя думка – живе навчання та спілкування. Зараз у мене дітки пішли у другий клас і після карантину та дистанційного навчання доводиться знову пояснювати, що та в яку клітинку писати. Ті, хто через малозабезпеченість не має вдома жодного гаджета взагалі не виходили на зв’язок та, я так розумію, не навчалися в повному обсязі. Тому зараз дуже складно», – коментує вчителька початкових класів Ольга Юртин.

Також вчителька запевняє, що у школі дотримуються всіх рекомендацій щодо запобігання поширення інфекції: вчителям щодня видають по дві маски та перевіряють їх наявність, на кожному поверсі стоять по кілька антисептиків, у їдальні за столами замість шести дітей зараз тільки четверо та обідають школярі почергово, половина школи перекрита і відмежовані старші учні від молодших.

Щодо самих учнів, то  батьки самостійно забезпечують дітей масками та антисептиками, а вже вчителі намагаються частіше їм про них нагадувати. Маску дозволяють знімати на уроці, а вже за межі класу без неї не випускають. Також, великі класи розділили навпіл і такі групи вчаться через день. Усіх батьків попередили про можливе скасування групи продовженого дня, аби діти якнайменше знаходилися в натовпі. Та найважче цьогоріч батькам першокласників, адже нова сторінка життя дитини починається за досить екстремальних умов і дорослим доводиться швидко орієнтуватися.

«Не можу сказати, що готувалися до школи заздалегідь. Психологічно, можливо, так, але купувати все необхідне не поспішали, оскільки до кінця не знали, чи зможе наша донечка піти в школу при такій епідеміологічній ситуації. Тому все необхідне, можна сказати, купували в останній момент. Дякуючи згуртованості батьків та вчительки, вдалося підготувати клас та створити комфортні умови для наших діток. Усі канцтовари також купували гуртом, для всього класу, тому теж було простіше», – каже Світлана Опаленик, мама першокласниці.

З університетами ситуація ще заплутаніша. Тут і дистанційне навчання, і очне вирішили об’єднати. До прикладу, в Ужгородському національному університеті вчинили наступне: перше півріччя 2020-2021 навчальних років лекції проводитимуть онлайн, а про лабораторні та практичні заняття вже вирішуватиме кожен деканат – чи очно, попередньо створивши розклад змін для кожного курсу, чи також онлайн. Викладачі кажуть: старанним та сумлінним студентам така форма навчання не шкодить, а інколи навіть розкриває нові можливості. Щоправда, для деяких спеціальностей справжнім випробуванням стає завдання, коли просто необхідно на практиці показати роботу того чи іншого приладу, гаджета, професійного обладнання.

«Онлайн-лекції – загальноприйнята світова практика. І не лише у зв’язку з пандемією. Завдяки карантину, українські викладачі, вчителі, науковці фактично прискорили важливий процес використання нових технологій в освітньому процесі. Чи ефективні такі способи донесення навчального матеріалу? Безумовно! Нарівні зі звичайними аудиторними! Рівень ефективності, звісно, залежить від того, наскільки професійно викладач проводить заняття та від вмотивованості студентів до сприйняття матеріалу, його осмислення, виконання самостійної роботи тощо. Зі мною можуть не погодитися викладачі точних наук, природничих. Тут, справді, є своя специфіка, яка вимагає контакту зі студентами, наочної демонстрації тощо. Таких занять, приміром потребують журналісти, яких навчають роботі з відео- фото- технікою… Щодо іспитів онлайн. Немає секрету, що виконання тестових завдань не завжди може продемонструвати справжні знання студента, вміння аналітично мислити, творчий потенціал. Особливо в гуманітарній сфері. Проте іспити можна проводити в різних формах. А формат онлайн чи не онлайн нічого не змінює», – коментує викладачка УжНУ Олеся Барчан.

Та оптимізму викладачів поділяють не всі студенти, а особливо ті, які мають у сім’ях ще кілька дітей шкільного чи дошкільного віку.

«Не знаю, на що: жаль чи щастя, але в мене взагалі нема дітей вдома. Але уявіть ситуацію: студентка та чотирирічна дитина сидять на карантині. Час виконання завдання, а мала вдарилася чи просто розплакалася. І що робити? Так, університет не винен у цьому, але такій фактор навряд хтось врахував. Звісно, можна заховатися в іншу кімнату, де цілковита тиша, але ж дитина нікуди від цього не зникне. Ми все одно будемо вимушені приходити в університет для практичних робіт, тоді я не бачу сенсу в карантині та дистанційному навчанні», – не приховує обурення студентка УжНУ Ірина Неменуща.

Тож, поки студенти готуються і починають прослуховувати онлайн-лекції, освітяни бажають один одному, батькам та учням і студентам терпіння, наснаги, мудрості, сил та оптимізму.