Межі мого Я або чому корисно казати “ні”

Buenos dia, мої друзі. Настав час продовжити урок стосовно психологічних меж особистості. Та перед тим невеликий екскурс до минулої статті, для тих, хто її не читав. Тож коротко про головне:

кожна людина має межі, які визначають її, показують де вона, а де інші особистості. Та, на жаль, мало в кого вони зберігають свою цілісність. Знаходяться іммігранти, готові в будь який момент перетнути цю заповітну межу. Чи, навпаки, ми емігруємо на територію іншої особистості.

Так що ж примушує нехтувати особистісною цілісністю? І як її відновити?

Відкрию вам один величезний секрет: всі наші біди від .. страху перед «Ні»! Що означає наше «ні»? «Ні» - це знак «Стоп», який попереджає про порушення кордонів.  Кажучи «ні», ми даємо зрозуміти, що існуємо окремо і самі відповідальні за власне життя. Відсутність такого вміння формує психологію жертви: людина починає відчувати себе жертвою обставин, інших людей. Особистість з порушеними кордонами не тільки не каже «ні», але й не приймає його. Для неї ці дві букви звучать як відкидання її самої, осуд і звинувачення. З чим пов'язаний такий страх? Ми боїмося казати «ні» в силу певних уявлень про себе, та про інших. Нижче розглянемо ці уявлення:

«Про себе»:Якщо в мене є щось своє я поганий («Тому, йди, продай все своє майно, і роздай його бідним»)

Не варто нагадувати, що більшість із нас родом з країни, де все навколо було спільним. Тому відчуження психологічної приватної власності характерне для багатьох із нас.

Я маю робити все, чого від мене хочуть інші (Наприклад, стрибнути з 9-го поверху, аби мене покохали)

Частіше всього ми йдемо на такі жертви заради обраного кола людей, боячись втратити їхню прихильність. Буває і гірше, коли добиваємось любові всього світу, і перетворюємось на перфекціоністів.

Мої потреби не такі вже й важливі (Наступного разу, коли захочеться спати/їсти/пити не робіть того, хай організм звикає)

Без коментарів. Хоча, буває й зворотне, коли власні інтереси ставляться вище чужих, тоді людина перетинає чужі кордони.

Я відповідальний за інших (Тому, попрацюй замість колег у відділі. І не забудь віддати їм пів своєї зарплати. А може всю. Раптом комусь не вистачає на нові туфлі)

В силу гіпервідповідальності зникає здатність розрізняти обов’язки та повноваження. На робочому місці мало хто знайомий з посадовою інструкцією (хоч там і стоїть наш підпис), ще менша

кількість здатна її відстоювати. Я вже мовчу про таку «інструкцію» в приватних відносинах.

«Про інших»:Вони зненавидять мене, якщо я скажу «ні (Звичайно, і можливо навіть захочуть помститися. І проклясти твій рід до сьомого покоління)

Ірраціональне переконання бути відкинутим через наявність власної думки і переконань. В результаті маємо «стадний інстинкт».

Люди намагаються керувати та маніпулювати мною (Всесвітня змова, «даш на даш», ринкові відносини, а що?)

Нерідко впливові люди відмовляються будувати близькі відносини. Вони переконані, що інші не можуть їх любити – хіба лиш за гроші і зв’язки.

Інші відмовляться виконувати мої прохання (Тому нікого нічого не проси, може інші самі здогадаються, що тобі,наприклад, треба домогти підняти колоду, яка впала на ногу )

Пам’ятаєте, як в дитинстві, на намагання поділитися своїми бажаннями чи на прохання допомоги, нас просто «відфутболювали», даючи зрозуміти, що негарно відволікати дорослих дурницями?

Отож бо й воно. Дитинство пройшло, а результат лишився.

Що робити?1) Встановити свої межі.

У багатьох випадках важливим етапом встановлення меж є укладення усного договору. Договір може регулювати різні сфери особистих відносин, він має на увазі відмову від неприємного проведення часу, обмеження неконструктивної, демобілізуючої критики, незгоди відповідати за чужі вчинки. Формується він негласно, але відіграє значну роль у взаєминах. Для того

щоб це відчути, зверніть увагу, як по-різному ви спілкуєтеся з людьми: одним ви дозволяєте критикувати ваші справи, робити зауваження (іноді досить злобно!), інші не мають такого права.

Межі в основному визначають почуття відповідальності. Вони вказують, наскільки людина володіє самою собою – своїми почуттями, думками, вчинками. Якщо особистість ефективно управляє собою, оточуючі вже не зможуть маніпулювати нею.

2) Відстоювати їх.

Недостатньо просто визначити свої кордони - необхідно вміти захищати.

Фундаментом кордонів є наші вибори. Але вибір не є справжнім, поки ми не усвідомимо всі аспекти нашої ідентичності: почуття, погляди, поведінку, потреби і думки. До прикладу,  ви хочете ввечері піти в кіно на романтичну драму. Ваш партнер планує відвідати футбольний матч. Як бути? Можна настояти на своєму, і, в кінці-кінців, лишитись із зіпсутим настроєм та «без десерту». А можна піти на футбол і отримати задоволення з відсутності скандалу вдома, і навіть влаштувати після футбольну програму. Єдина умова: ви точно повинні знати наслідок зробленого вибору, і свою готовність до нього! Та ні в якому разі не варто жертвувати собою, і тим більше, ставити до відома іншої особи про свою жертовність. Ви, і тільки ви керуєте своїм життям, та несете повну відповідальність за наслідки. Ви, і тільки ви робите вибір робити/не робити чогось.

І ще одне: не робити вибір – також вибір!

Я роблю свою справу, а ти робиш свою.Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням.А ти живеш в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм.Ти - це ти, а я - це я.І якщо нам пощастить відшукати один одного - це прекрасно.Якщо - ні, з цим нічого не зробиш.

(Ф.Перлз)

"Порушення особистих кордонів завжди призводить до конфліктів. Просто ця бомба - уповільненої дії. Ви закладаєте її тоді, коли дозволяєте людині увійти далі, ніж варто було б.

Уявіть, що ваша душа це будинок. І в нього приходять різні люди. У кожного з них своя мета, свої мотиви, свої потреби. Хтось приходить з квітами, хтось з тортом, хтось із сміттям,, а хтось не буду говорити з чим.

І ось заходить людина - ви зустрічаєте її на порозі. І далі вам потрібно вирішити - чи готові ви його впустити і як далеко?

Якщо відразу видно, що у людини повні руки всякого бруду - чому б не залишити її там, де вона є? При цьому не обов'язково кричати на неї і ображатися. Можна просто закрити двері, сказавши «Ні».

Когось ви, може бути, впустите у вітальню. Добре поспілкуйтеся там. Але чи обов'язково після гарного спілкування дозволяти людині розпоряджатися своїм будинком на її розсуд? Адже хороша людина з кращих спонукань піде і меблі переставить. І начебто нічого поганого не зробила - хотіла допомогти. Але вам від цього погано.

Чому б відразу не визначити, де і як ви будете спілкуватися? З колегами і співробітниками - тільки в кабінеті і іноді в обідньому залі. З приятелями і друзями - у вітальні. З тими, хто до нас з мечем - на порозі (через двері). І тільки тим, хто нам близький і дорогий, кому ми повністю довіряємо - ми даємо ключі від будинку. Хоча і тут є одна деталь. Одну комору таки залиште тільки для себе "(Валяєва О. Особисті кордони. Берегти і охороняти).

У кожного з нас має бути суто особистий інтимний простір. Чим зайняти ту комору - вирішувати вам.

Тему порушення чиїхось особистих кордонів прийнято обговорювати в односторонньому ключі. Насправді, питання порушення особистих кордонів завжди двостороннє. Порушуючи чиїсь особисті кордони, ми тим самим порушуємо свої власні. І навпаки.

Ось простий приклад порушених кордонів: неадекватне психологічне оголення.

Припустимо, я повідомляю іншій людині про себе щось суто інтимне. І це неадекватно. Тобто - вона, по-перше, мене не питала про це, по-друге, мене підвела інтуїція і я «дала маху». Тобто - сказала зайве.

Питання: чиї кордони я тим самим порушую? Душевний стриптиз, начебто, мій. «З голим задом» - начебто я. Але кордони іншої людини порушені не менше, ніж мої власні. Тому, що їй не потрібен був мій стриптиз. Тому, що їй було зовсім нецікаво, що у мене під одягом («Персоною»). Тому, що вона тепер не знає, що з усім цим робити. Тому, що вона зобов'язана реагувати «на рівні», а їй це нафіг

не треба. Тому, що вона тепер (навіщось) змушена зберігати в таємниці мій «інтимний» інцидент. Тепер ми чогось пов'язані з нею секретом, який їй не потрібний. (Гавердовска П.Особисті кордони: погляд з обох сторін)

У книзі Б.Уайнхолда і Д.Уайнхолд «Звільнення від співзалежності» говориться:

«Наявність кордонів створює принципово новий набір правил, що стосуються взаємодії людей. Ці правила такі:

• Людям необхідно просити дозволу, перш ніж порушувати особисті і психологічні кордони один одного.

• Здатність нести відповідальність визначається тим, кому належить проблема.

• Люди не «володіють» або не "належать" один одному.

Бережіть свої та поважайте чужі кордони!