Де межі мого Я?

Лавришин Тетяна 20 березня 2013 року 15:51 221
Доброго дня чи вечора, шановні мої читачі! Я так само за вами скучила, але мусила зробити перерву  у написанні через відвідини курсів. І, власне, дотичною до них інформацією хотілося б з Вами поділитись. Але перед тим маю спитати: Чи є у Вас друзі, які вважають, що «ваш дім -  їх дім», забуваючи істинну: «незваний гість гірше татарина»? Відсутні? Може начальник, який не в курсі, що кріпосне право відмінили в 1861 році, а тому на щирих підставах покладає на Вас повинність працювати «за себе і за он того хлопця». Теж ні? Тоді партнер, котрий і не підозрює, що в словосполученні «особисте листування» ключове слово «особисте». Чи мама, котра завзято не хоче зрозуміти, що сталося страшне, і дитина (в свої 30!) все таки виросла, і для різноманітності хоче пожити так як вважає за потрібне? Ні, нема? Тоді вітаю, дана стаття не для вас! А для всіх інших: давайте поговорим про особисті кордони, але перед тим запрошую до студії американського психолога Генрі Клауда (то була реклама:)), який дасть відповіді на питання: що таке межі в психологічному розумінні, які причини їхніх порушень, чим це небезпечно, і як відновити власні кордони. У психологічному сенсі кордони –  це розуміння власного «Я» як окремого від інших. Межі говорять нам, де ми, а де не ми, що ми можемо вибрати, а що не можемо, що ми в змозі винести, а що ні, що ми відчуваємо і чого не відчуваємо, що нам подобається і що нам не подобається, чого ми хочемо і чого не хочемо. Одним словом, межі визначають нас. Точно так само, як фізичні кордони визначають, де починається і де закінчується приватне володіння, духовні та психологічні кордони визначають, ким ми є, а ким не є. Якщо я володію будинком і садом, я відповідальна за те, що знаходиться всередині моїх володінь. Якщо я хочу згребти опале листя, я роблю це або наймаю кого-небудь для роботи, чи ж лишаю їх гнити на землі. У цьому сенсі моя відповідальність закінчується там, де закінчується моя межа. А якщо двір мого сусіда засипаний листям? Чи маю я бути настільки самовпевненою, щоб дозволити собі перелізти через паркан, що розділяє наші городи, і почати збирати листя без його на те дозволу? Чи ж не повинна я спитати його, а вже він вирішує, відкрити мені ворота і дозволити перейти через його кордон. Це його і тільки його рішення! Так само психологічні кордони показують нам, де наші почуття, а де –  почуття «сусіда» Коли не встановлені чіткі психологічні кордони, то ми надаємо іншим людям офіційну можливість робити нас відповідальними за їхні почуття, при чому ми відчуватимем провину за чужий гнів і т.д. Найбільш руйнівні результати відсутності кордонів – це фізичне і емоційне насильство. Люди, які не встановили особистих кордонів, дозволяють іншим маніпулювати собою і навіть заподіювати біль. Межі не передаються генетичним шляхом, їх необхідно формувати. І хоча, таке формування проходить на протязі всього життя, фундамент кордонів закладається в дитинстві. На жаль, часто буває так, що особливості «національного виховання» не лишають дитині можливості бути і відчувати себе окремою особистістю, а відповідно, встановлювати свої межі. Через велику любов до дитини її програмують у тому, що вона повинна відчувати, і чого не повинна (дівчатка завжди слухняні, хлопчики не плачуть), ставлять заборони на думки, погляди, якщо вони відмінні від загальноприйнятих. В результаті, «маєм те, що маєм»: - людина, не усвідомлює своїх власних потреб і бажань, не вірить в себе, часто живе за вказівкою інших людей, або ж - людина, не розпізнає і не поважає кордонів інших, та підкоряє їх своїй волі і бажанням. Маніпулюючи або використовуючи інших, вона все одно прагне жити чужим життям, страждаючи від відчуття нікчемності своєї, але не усвідомлює цього. На основі цього формуються неусвідомлювані рольові установки: «бідний я», «замкнутий», «шантажист», «слідчий», які покликані звернути на особу увагу через інтервенцію на «територію іншої держави» Давайте, поясню, who is who. До прикладу: «Шантажист»: це найбільш агресивний різновид рольового контролю, до якого втягують погрозами, словесною чи фізичною розправою. Розпізнати їх абсолютно не важко, особливо за фразою: курити є? «Слідчий»: вони цілеспрямовано ставлять питання щоб вторгнутись в світ іншої людини і виявити її недоліки. А виявивши –  одразу чіпляються за нього, лиш би покритикувати. Коли подібний підхід спрацьовує, критикований виявляється залученим у дану рольову гру. Він раптом усвідомлює, що в присутності "слідчого" ​​починає відчувати збентеження і звертати увагу на те, що робить "слідчий" і що в нього на думці, аби не допустити помилки, яку той може помітити. Згадайте моменти, коли ви стикалися з подібними людьми, опиняючись залученим до рольової гри. Хіба ви не були схильні діяти таким чином, щоб ця людина не критикувала вас? Особливо часто представників такої фауни можна зустріти серед псевдоначальників. «Бідний я»: якщо Вам розповідають про всі жахи, які відчуває певна людина, більше того, стверджуючи, що Ви несете повну вину і відповідальність за її стан, і якщо відмовитесь домогти, весь цей кошмар продовжуватиметься, то ця людина намагається підпорядкувати Вас собі на найпасивнішому рівні. Чи зустрічались вам особи, вже сама присутність якої викликала у Вас почуття провини без явної на то причини? Певно, наприклад, у центрі міста, з протягнутою рукою і прокльонами у разі її ігнорування. «Замкнутий»:  за сценарієм, Ви замикаєтесь в собі і маєте вид незрозумілої та таємничої особи. Себе переконуєте, що дієте природно, насправді ж сподіваєтесь, що хтось виявиться залученим в цю схему, і буде намагатись докопатись істини того, що з Вами відбувається насправді. Таким чином, Ви змушуєте пробиватись до Вас, намагатися розгадати справжні почуття. Ця рольова установка отримала поширення серед панянок як правильна наживка для протилежної статі. Що робити, коли ви вже ідентифікували в себе вищеописані порушення? Як повернути цілісність меж особистості? Про це, та інше в читайте наступному випуску. Всім па-па:) P.S: Можливо дана адаптована класифікація для когось виявиться неповною, тому ласкаво прошу відмітитися в коментарях.
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ