Про себе (бо чого завжди Пролог?)

Народилась в невеличкому селі в сім’ї, що натой час складалась з двох чоловік (точніше з трьох – третьою стала я). Виростала,як і всі звичайнісінькі дітки, дитинство було безтурботним... поки не довелось піти до першого класу. В моїй дитячій голівці тоді ще не приходило усвідомлення Вселенського значення дня першокласника, зокрема того, що в тих стінах доведеться провести величезну частину свого свідомого життя. Певно, від такої безвиході я би мала почати писати якісь там глибокі філософські віршики про зайчиків, лисичок та іншу живність (бо ж всі геніальні речі стаються в напівдепресивному стані), але ж ні – самостійне життя проходило абсолютно нормально: уроки, домашки, прогули... Якби вчителі не примушували нас,– маленьких чи не дуже – діток, складати твори, розвиваючи креативне начало, таланту так і не проявилося б. Та власне писати я почала вже в Університеті, на парах, замість конспектів. Гарно виходить чи не дуже – судити не мені, а Вам, шановні читачі і просто поціновувачі. Комусь сподобається, комусь ні, скептики осудять, пацифісти закидають квітами – та маю надію, що Ви приділите хвилинку, аби хоч продивитись ці рядки.

ВІДЕО ДНЯ

Ненормальна, нелогічна, неадекватна, непокірлива, незрозуміла, несвідома – ось авторка даних рядків. Щиро надіюсь, що неодноразово зустрінемось на сторінках цього видання і тішуся з можливості представити на ваш «суд» наступне своє творіння:

Кохання є чи не існує?

Питання вічне й не просте...

Когось лиш день воно дивує,

У інших все життя росте.

Для ще одних - банальна фраза,

що гарно так звучить в листі:

"Люблю тебе, моя зараза!"

Є і такі: "То стан душі!"

...Десятки визначень, гора тлумачень,

Від них вже кругом голова....

Скільки людей, стільки і бачень.

Та ж істинна чи не одна?..