Про себе (бо чого завжди Пролог?)

Лавришин Тетяна 4 лютого 2013 року 23:07 196
Народилась в невеличкому селі в сім’ї, що натой час складалась з двох чоловік (точніше з трьох – третьою стала я). Виростала,як і всі звичайнісінькі дітки, дитинство було безтурботним... поки не довелось піти до першого класу. В моїй дитячій голівці тоді ще не приходило усвідомлення Вселенського значення дня першокласника, зокрема того, що в тих стінах доведеться провести величезну частину свого свідомого життя. Певно, від такої безвиході я би мала почати писати якісь там глибокі філософські віршики про зайчиків, лисичок та іншу живність (бо ж всі геніальні речі стаються в напівдепресивному стані), але ж ні – самостійне життя проходило абсолютно нормально: уроки, домашки, прогули... Якби вчителі не примушували нас,– маленьких чи не дуже – діток, складати твори, розвиваючи креативне начало, таланту так і не проявилося б. Та власне писати я почала вже в Університеті, на парах, замість конспектів. Гарно виходить чи не дуже – судити не мені, а Вам, шановні читачі і просто поціновувачі. Комусь сподобається, комусь ні, скептики осудять, пацифісти закидають квітами – та маю надію, що Ви приділите хвилинку, аби хоч продивитись ці рядки. Ненормальна, нелогічна, неадекватна, непокірлива, незрозуміла, несвідома – ось авторка даних рядків. Щиро надіюсь, що неодноразово зустрінемось на сторінках цього видання і тішуся з можливості представити на ваш «суд» наступне своє творіння: Кохання є чи не існує? Питання вічне й не просте... Когось лиш день воно дивує, У інших все життя росте. Для ще одних - банальна фраза, що гарно так звучить в листі: "Люблю тебе, моя зараза!" Є і такі: "То стан душі!" ...Десятки визначень, гора тлумачень, Від них вже кругом голова.... Скільки людей, стільки і бачень. Та ж істинна чи не одна?.. Чи варто гнатись за марою, за привидом любові тим, що книги звуть його жагою.. таким бажаним і п'янким.. А може варто зупинитись на мить малесеньку одну. круг себе пильно подивитись, помітити людину ту, що завжди поруч, і з тобою у горі, щасті, у біді. Щомиті жертвує собою, бо серце віддала тобі... Візьми те серце ніжно в руки, у відповідь віддай себе. хай пропадуть сумління муки! Лиш прошепчи: "Люблю тебе!" © Тэн
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ