Подорож до революційної Йолки

Шух Станіслав 11 січня 2014 року 10:44 457
Рік, що проминув, був не простим для України. Більш того, він виявився унікальним у всіх відношеннях та за своєю історичною значимістю впритул наблизився до 1991-го. В першу чергу, сталося це завдяки широкомасштабним акціям протесту, які почалися в країні. Тому не дивно, що значна частина українців вирішила завершити 2013-й саме біля Йолки, яка стала одним з головних символів Євромайдану… 31 грудня. Київ зустрів сірим, туманним ранком – останній день року більше схожий на звичні осінні будні і зовсім не нагадує про те, що за кілька годин країна святкуватиме Новий рік. Натякає на прийдешнє свято тільки ялинка, яку розмістили в центральній залі залізничного вокзалу та прикрасили логотипами однієї донецької кондфабрики. За межами будівлі вокзалу так само жодного натяку ані на прийдешній Новий рік, ані на Євромайдан, навкруги тільки жіночки з табличками «сдаю квартиру» та таксисти з «економними» пропозиціями підвезти. Швидко минаю ці традиційні блокпости. Далі метро. Золоті ворота. Навіть за кількасот метрів від епіцентру подій – все на диво спокійно. Тільки дійшовши до перехрестя вулиць Прорізної та Хрещатика розумію, що місто таки зазнало змін. На місці, де раніше завжди полюбляли стояти таксисти, зараз красується величезна барикада. Символічним виглядає знак «проїзд заборонено», який висить прямо над нею – зараз сюди дійсно ніхто не проїде, не допоможе ані депутатське посвідчення, ані міліцейська мигалка... А далі… Далі починається абсолютно нова земля, територія, якщо хочете, країна.

Terra Maidania І хоч за своїми територіальними розміром ця «країна» не претендує на роль континентального гіганта, але все ж її значення не варто недооцінювати. Нещодавно Мирослава Антонович, у своїй колонці на УП порівняла Євромайдан з Ватиканом, і це, на мою думку, одне з найвдаліших порівнянь. Попри відсутність незалежності, в повному її розумінні, обставини сформували тут не схожу ні на що атмосферу, перебуваючи в якій, відчуваєш себе наче всередині країни-карлика з власним населенням, урядом, законодавством, звичаями та всіма притаманними державам інституціями. Маючи порівняно невеликі розміри, глобальну роль Євромайдан відіграє саме в символічній площі, будучи наочною демонстрацією безлічі внутрішніх та зовнішніх проблем, які назбирались за роки незалежності в керівництва країни. Крім цього, він також символізує початок перезавантаження українського суспільства, яке переходить на новий (сподіваюсь, вищий) щабель розвитку. Найкращим демонстраційним стендом для ілюстрації таких суспільних трансформацій є сам Київ, який значно змінився з моменту мого останнього весняного візиту. Якщо тоді слова Булгакова з роману «Майстер і Маргарита» про жителів Москви та квартирне питання, яке їх зіпсувало, можна було застосовувати і до значної частини киян, то сьогодні більшість жителів столиці живе не тільки матеріальними, а й духовними цінностями. Перше місце в категорії розмов на всіх рівнях знову зайняла політика, якою ще кілька місяців тому цікавилось відчутно менше число українців. Навіть сторінки соціальних мереж української молоді, раніше заповнені котиками, песиками, квіточками, авто і т.д., все частіше нагадують відокремлені агітаційні форпости, як провладних, так і опозиційних сил. Але час повертатись від політичної теорії до пішохідної практики. Перший мій маршрут веде до Йолки, поява якої стала одночасно і каталізатором і символом сьогоднішнього протестного руху – така собі українська Аврора, поява якої, навіть без жодного пострілу, наробила шуму по обидва боки Океану. Підійшовши впритул до цього архітектурно-сакрального феномену, фундамент якого закладала влада, а оздоблювальні роботи завершували вже протестувальники, бачу, що масштаби її дійсно чималі. Якщо зашити все фасадними оздоблювальними плитами, то вийде непоганий багатоповерховий будинок-башта. Не дивно, що на її оздоблення планувалось витратити майже 2 мільйони гривень. Від усвідомлення масштабів цієї суми стає сумно, бо одразу згадую людей, яким потрібна невідкладна медична допомога і ці ж самі кошти. Якщо б на ваги покласти життя людини і цей громіздкий символ Нового року, який «помаячив» би на Майдані тижня зо три, то навряд чи хтось зі здоровим глуздом наважився б встановлювати таку дорожнечу. Проте, ВФЯ хотів Йолку!

Крапля в океані Ще одним стимулом, який підштовхнув на поїздку до Києва, стало анонсоване в ЗМІ виконання українського гімну, яке повинно увійти до Книги рекордів Гіннеса – таку подію пропустити не можна в жодному випадку. За кілька годин до початку фіксації вітчизняного рекорду з’являється зрадливе почуття невпевненості в тому, що люди прийдуть. З пішохідного мосту над вулицею Інститутською відкривається чудовий вигляд практично на весь Євромайдан, людей перед сценою кілька тисяч, а цього катастрофічно недостатньо для рекорду. То невже українці надали перевагу традиційним телевізійно-диванам розвагам та салату олів’є? Тільки за годину до початку Нового року стає зрозуміло, що рекорд таки відбудеться – вулиця Прорізна, яка зранку була практично порожньою, зараз вщент заповнена і потік людей не припиняється, те ж саме відбувається на інших вулицях, прилеглих до Євромайдану. Разом з колегою-медійником з Херсону пробиваємося ближче до сцени. Ще кілька годин тому тут можна було пересуватися вільно, а зараз кожен метр дається «з боєм». Зупиняємося за кільканадцять метрів від сцени, намагаємося фільмувати все навколо і в якийсь момент стає зрозуміло, що витягнуті догори руки вниз вже не опустиш – навколо живе море людей. Далі був гімн. Безліч увімкнених ліхтарів навколо. На мить задумуюсь, який щасливий був би ВФЯ, якби стільки людей зібралось на його поклик. Парадокс, але, в деякій мірі, саме завдяки йому, ці незнайомі і необ’єднані раніше однією ідеєю люди, таки знайшли спільну ціль! А все таки шкода, що ВФЯ не було…

Ті, що підіймають бойовий дух. Отець Віктор Перший ранок Нового 2014-го року на Євромайдані. Туман розвіявся і навколо стало помітно світліше. Людей поміж наметами не так багато, як минулого вечора, а тому можна прогулятися по території і зробити кілька вдалих кадрів. Заразом спробую віднайти закарпатську палатку та взяти інтерв’ю у когось із земляків. Справа нелегка, з першого разу ні закарпатського намету, ні розміщеної біля стели схеми розташування наметів знайти не вдалось. Ще одне коло і от нарешті в поле зору потрапив напис «Чоп»! Наші! Палатка невелика – відповідає розміру області (ми за площею 23-і з 24-х). Біля палатки зустрічаю молодого чоловіка. Ігор, так його звати, палить і розмовляє зі священиком, який також стоїть неподалік. Знайоме обличчя, напередодні святкування Нового року, коли в залі КМДА греко-католицькі священики відправляли святкову літургію, о.Віктор сповідав усіх бажаючих. Як виявляється, о.Віктор (УПЦ КП) ужгородець і вже не вперше відвідує Євромайдан, тому з радістю відгукуюся на його пропозицію пройтися по периметру майдану – своєрідне поєднання інтерв’ю та екскурсії. Отець Віктор одягнений в ризи, в руках тримає невеликий православний хрест. Розмову час від часу доводиться призупиняти – багато перехожих підходять до о.Віктора, просять благословення, не відмовляє нікому. Неподалік однієї з палаток зустрічаємо групу військових, серед яких і полковник запасу ЗСУ Олександр Рудик. Розмовляємо на різні теми, від релігії і до системи вищої освіти в Радянському Союзі, про те, чому люди вийшли на Євромайдан і про варіанти шляхів виходу з сьогоднішньої кризи. Далі наш з о. Віктором маршрут пролягає до каплички біля стели. Саме в цьому місці в ніч 30 листопада загони «Беркуту» розігнали мирний студентський майдан. Зараз тут все спокійно. І тільки розмальовані художниками Євромайдану будівельні захисні каски нагадують про те, що зараз на Майдані вже готові до зустрічей з непроханими гостями. Врешті-решт імпровізований похід-екскурсія по Євромайдану завершується аж в будівлі КМДА, де саме проводять чергову санітарну годину – волонтери в кілька етапів миють приміщення адміністрації і змушені робити так по кілька разів на день, адже людей проходить неймовірно багато…

І наостанок Знову вокзал. Поїздка в бунтівну столицю підходить до завершення. Від’їжджаючи з Києва, намагаюся спрогнозувати, скільки ще зможе протриматися Євромайдан… Приїхавши на вокзал дещо раніше, маю нагоду спостерігати безупинний рух пасажирів практично в усі напрямки нашої країни. З сусідньої платформи відправляється поїзд на Кіровоградщину. Посеред типових подорожуючих, зустрічаю багато євромайданівців – люди з синьо-жовтими стрічками на рюкзаках і куртках, чоловіки в камуфляжах і т.д. Спостерігаю за всім цим броунівським рухом і розумію, що Євромайдан протримається ще довго, адже майже за два місці зі звичайної протестної акції він перетворився в культ для українців, своєрідну Мекку, символ нового українського суспільства.
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ