Сучасні проблеми юридичної освіти в Україні

Слово «юрист» походить від латинського «jus» - право; “jurisprudentia” – це знання про право. Як відомо сам інститут юриспруденції зародився ще у Стародавньому Римі. Саме з тих часів (а це ще 3-тє століття до нашої ери)  юриспруденція отримала могутній поштовх та почала розвиватися як світське знання.

Професія юриста завжди була престижною та цікавою. Справжнього юриста характеризує здатність логічно мислити, стратегічно планувати свої дії і, нарешті, уміння вийти з будь-якої життєвої ситуації, діючи виключно правомірно. Крім того, багато юристів все ж таки досягли такого рівня, коли їх статус і престижний, і шанобливий, а самі вони достатньо забезпечені. При цьому слід підкреслити, що успіх чекає лише того, хто, освоївши максимальний пакет знань на науково-теоретичному інформаційному рівні, зміг їх уміло застосувати на практиці. Остання тут служить як щонайпершою метою навчання, так і подальшим засобом професійного зростання, адже досвід, як відомо, дає тільки практика.

Можливо, саме тому, багато хто, зважаючи на переваги, які обіцяє юридична професія, все частіше звертають увагу на освітні послуги юридичних факультетів вищих навчальних закладів. З одного боку, нічого поганого в прагненні здобути таку освіту немає, проте тут одразу виникає питання про те чи всі вузи здатні якісно підготувати юристів та чи є адекватною часто висока ціна навчання кінцевому результату.

І тут, як це не прикро, слід відмітити, що попри всю вагомість та значимість ролі юриста в сучасному суспільстві, на даний момент в Україні фактично відсутня чітка цілеспрямована державна політика в сфері реформування вищої юридичної освіти, приведення її у відповідність до вимог сучасності та положень Болонської декларації. Ті реформи в галузі вищої юридичної освіти, що відбуваються в нашій країні на даний час, спрямовані переважно на приведення зовнішньої форми освіти у відповідність до європейських стандартів та вимог. Що ж до змісту вищої юридичної освіти, то він залишається майже незмінним, оскільки реформи в цьому напрямку відбуваються дуже повільно.В той час, як більшість провідних країн світу в системі вищої юридичної освіти вже давно перейшли до інноваційної моделі, в Україні і досі залишається незмінною пострадянська система підтримуючої освіти. Докорінно змінити сутність вищої юридичної освіти в Україні можна лише шляхом послідовного цілеспрямованого впровадження інноваційної моделі освіти, і саме ця ідея має лягти в основу нової концепції розвитку юридичної освіти на найближчі роки.

Звичайно зрозуміло, що юридична освіта виступає явищем досить складним та  багатогранним. І завдання юридичної освіти, перш за все, повинні полягати в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін, дати їм навички умілого застосування теоретичних положень під час практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики - ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Що ж, давайте спробуємо розібратися в тому, які найбільші проблеми існують сьогодні на шляху вдосконалення та розвитку сучасної української юридичної освіти, а також що можна зробити для їх розв’язання.

Перше, на що слід звернути увагу – це державні стандарти вищої юридичної освіти. Йдеться передусім про необхідність узгодження української системи вищої юридичної освіти з європейськими та світовими стандартами. Державні стандарти вищої юридичної освіти дадуть змогу розробити критерії щодо спроможності вищих навчальних закладів здійснювати підготовку юридичних кадрів. Відповідно до вимог таких стандартів слід сформувати новий зміст вищої юридичної освіти шляхом проведення відповідних організаційних заходів, пов’язаних з реалізацією змісту освіти через кадрове та навчально-методичне забезпечення, матеріально-технічну базу, систему доступу та діагностику знань. Прийняття нових Державних стандартів вищої юридичної освіти могло б забезпечити умови та відповідальність за надання якісних освітніх послуг відповідно до вимог цих стандартів.

При цьому, також доцільно було б розвивати міжнародні зв’язки в юридичній освіті, пов’язані з розробкою навчальних програм та інших компонентів освіти, спрямованих на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір.

По – друге, потребує також вирішення такого питання як надмірний стихійний розвиток юридичних навчальних закладів в Україні. Їхня кількість збільшується, проте це зовсім не означає, що всі вони здатні готувати юристів високого рівня. Якість освіти в Україні сьогодні значно відстає від глобальних тенденцій розвитку суспільства. Дедалі більше проявляється така серйозна проблема, як недостатня відповідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Головне завдання полягає у постійній адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.Здавалося б маємо багато юристів, проте фахова підготовка багатьох з них – під питанням. Це наслідок зниження вимог до ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів, які слід підвищити. Потрібно не просто реформувати систему вищої юридичної освіти, а змінити її зміст, виробити державну концепцію підготовки юристів в Україні.

Одним з ефективних шляхів втілення в життя даних заходів щодо впровадження інноваційної моделі освіти могло б стати впровадження єдиної Державної концепції розвитку вищої юридичної освіти України на найближчі роки.

По – третє, спостерігається проблема підготовки юристів відомчими навчальними закладами. Юристів повинні готувати фахові навчальні заклади. Нині маємо невиправдану ситуацію, яку важко уявити в цивілізованому світі: юристів готують у поліцейських академіях, що просто суперечить традиції та логіці підготовки правників. Четверте - є певна проблема, що стосується  практичної реалізації здобутих юридичних знань у вищому навчальному закладі. Сьогодні більшість вищих навчальних закладів не покладають на себе зобов’язань у працевлаштуванні. Сучасний студент повинен мати розуміння того, що теоретичні знання - лише основа для роботи, а для успішної роботи потрібно уміти їх застосовувати. Навик застосування знань служить засобом забезпечення інтересів і влади, і працедавця, і клієнта, і суспільних інтересів. Отже, юрист повинен не тільки знати, який закон застосовний до тієї або іншої ситуації, але і уміти розібратися, перш за все, в самій ситуації, щоб  уміло привести свого клієнта до бажаної мети. При цьому суть юридичної освіти повинна полягати не тільки у тому, щоб штучно подати ті чи інші дисципліни, а створити таку систему, яка формувала б світогляд, і зокрема правову культуру людини, щоб вона була інтелектуально багатою та дотримувалася християнських ідеалів та норм моралі. По – п’яте, потребує також уваги якість науково-педагогічних кадрів, що відіграє визначальну роль в умовах трансформації суспільства до нових соціально-економічних відносин. Завдання, які виконують юридичні вищі навчальні заклади, мають високий рівень складності, а це вимагає від науково-педагогічного персоналу не тільки високого рівня компетентності, а й волі займати передові позиції. Політика забезпечення якості потребує створення ефективної системи відбору науково-педагогічних кадрів на основі їх здібностей і вміння здійснювати навчально-виховний процес. Велике значення у реалізації політики якості має система управління службовою кар’єрою викладачів, визнання їх соціального статусу і фінансове забезпечення цього статусу. Якість викладацького персоналу також дедалі більше залежатиме від його реакції на радикальні зміни у сфері інформатизації та технологізації навчального процесу. В сучасних умовах необхідно широко використовувати можливості нових інформаційних і комунікаційних технологій, реалізовувати новаторські концепції та методи. З огляду на нинішню фінансову скруту в Україні це складне завдання. Воно полягає у забезпеченні вузів сучасною комп’ютерною технікою і створенні на базі провідних юридичних закладів системи перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування в навчальному процесі інформаційних і телекомунікаційних технологій. Шосте питання, що потребує розгляду та вирішення – це відсутність системних змін у системі підготовки науковців. Архаїчність системи призводить, окрім інших факторів, до старіння наукових кадрів,  так званого «відтоку» таких кадрів за кордон, відсутності у молоді можливостей отримання робочого місця, які відповідають кваліфікації. Потрібно забезпечити аспірантів і докторантів робочими місцями та поважним соціальним пакетом, щоб утримало б їх від бажання виїхати за кордон. Потрібні інноваційні програми, проведення змін у системі контролю якості та адміністрування процесом підготовки науковців, необхідно розробити нові спеціальні програми розвитку академічного середовища, нові системи підготовки і навчання кадрів.

* Марія Куляба,

юрист, правозахисник,

Директор по роботі з корпоративними клієнтами

ТОВ "Юридична компанія Павла Мельника"