Комп’ютеризована педагогіка

Дзьобак Іван 9 лютого 2013 року 10:06 274
– Пане вчителю, вас вчора бачили на міському пляжі із однією шшш... – Школяркою? – Ні, шлюхою! Ідіть купіть марку... Цей діалог директора школи із підлеглим йому вчителем у італійському кінофільмі шістдесятих років минулого століття запам’ятався тому, що він стосується делікатної теми – морального стану наставників молодого покоління. За тогочасними вимогами учитель, який купив відповідну кількість марок (директор їх вклеював у його трудову книжку) одержував оту книжку на руки, і ніяка профспілка або суд не могли повернути йому робоче місце за вчительським столом. І що цікаво та оригінально: таку марку можна було купити тільки у центрі міста у час, коли там було найбільш велелюдно. В Україні у наші дні ці вимоги суттєво лібералізовані. Приорітетними стали вимоги до професійної підготовки, а робочі місця мають незмінно ті, які є членами провладної партії, мають протекцію, родинні та кумівські зв'язки, тримаються "у тіні" й уміють говорити не по суті або мовчати. Чи це на користь школі, українській освіті, взагалі, диспутувати не варто. Може, доцільно було би поряд із серпневими нарадами освітян і обов'язковим медичним оглядом запровадити ще й моральний лікнеп та обов'язковий диктант із української мови. Якщо писати такий диктан вважає за обов'язок міністр освіти, то чому б не писати його завідуючим райвно, методистам, інспекторам, директорам шкіл, вчителям і вихователям. В умовах "дермократії" батьківську громадськість вже не так хвилюють такі вади "педагогів" як міщанський світогляд, корупційна складова, некомпетентність в дитячих питаннях, неадекватне оцінювання знань учнів, матюки, поширення ними безглуздих пліток, унтерпришибеєвщина, невиправдано високі самооцінки амбітних, відсутність мистецтва ґречності у взаємовідносинах із учнями та їх батьками... Бо це тільки квіточки. Як інформують теленовини (не про всі, звичайно,) на шкільних теренах бувають і яблучка рукоприкладства, розбещення неповнолітніх, педофілія, сутенерство, торгівля наркотиками прямо на робочому місці ... у школах. Умови, в яких вчаться, соціально адаптуються українські діти, і те, хто їх вчить та виховує, є тим головним чинником, що дозволяє або не дозволяє багатьом талановитим від природи реалізувати себе сповна. Та поки, як не прикро, не це вважається головним у роботі української школи, На перше місце виходять комп'ютеризація й політичні інновації змісту навчання. А ті лукаві балачки про необхідність запровадження "рятівної" платної української освіти, що заполонили сторінки газет, журналів і програми телебачення у кінці XX століття, дають про себе знати вкрай негативними наслідками. Не на користь українській школі й відмова від необхідності політичного навчання, самоосвіти вчителів, як це було за радянської доби. Ніякий директорський контроль, інспекторські перевірки не спроможні дати об'єктивну оцінку роботи вчителів. Це робить життя! Атестаційні висновки, самопохвали та пишні слова про педагогів "від Бога" бувають явно марними коли читаєш таке: "... А найбільша проблема – неписьменність! Інколи до військомату приходять юнаки з атестатом середньої школи, які не вміють навіть читати. Приміром, у Мукачівському районі чи не найбільше неграмотної молоді із сіл Обава, Бистриця, Брестова та Бабичі..." (Газета "Експрес", сторінка 14, 4 - 11 жовтня 2012 року, "Армія кличе") Пихаті, гонорові вчителі завжди готові перекласти відповідальність за власні помилки і фахову некомпетентність на батьків, їх "нездібних до навчання" дітей, на недосконалість шкільних програм і таке інше. І комп'ютерна модернізація національної системи освіти в Україні без підвищення вимогливості до кадрового забезпечення школи освіченими фахівцями змінити ситуацію на краще не спроможна. Бо що таке комп'ютер для учня, який не вміє читати та писати?
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ