Подарунок для Євромайдану

Історія, яка трапилась зі мною днями, стала свідченням щирості та вболівання українця за українців та недолугості координаційних центрів, які так активно піарять ЗМІ.

В один із робочих днів під час чергової дискусії з колегою з Ужгорода ми дійшли до думки, що маємо зробити щось потрібне для сотень тисяч людей, які щодня виходять на центральну площу України – Майдан Незалежності. Не довго мудруючи, вирішили – не треба бути оригінальними. Набрали телефон знайомого закарпатця, який вже кілька діб стоїть на Майдані, той і порадив: придбайте, хлопці, трошки гречки, а ми вже на місці її смачно приготуємо.

Ужгородський товариш поцікавився, де і як краще це зробити, і дійшов до висновку, що варто їхати в Мукачево (транспорт з Мукачева частіше відправляється на Майдан). Плюнувши на роботу та свої проблеми, товариш примчав в місто над Латорицею менше ніж за годину після розмови. Через те, що власного вантажного транспорту у нас не було – зателефонували в координаційний центр з проханням допомогти. Спершу склалось враження, що подібному дзвінку ніхто не радий. Але ловив себе на думці, що можливо помилився, як виявилось пізніше – ні. Співрозмовник по ту сторону телефону майже через півгодини після першого нашого дзвінка все ж зізнався: «Транспорту в нас нема, тому мусите якось самі розібратись». Зважаючи на ситуацію, відправились у єдиний в місті супермаркет з надією, що й гречку придбаємо і домовимось про її доставку. Марно. Важко передати словами погляд очей адміністратора торгового закладу після того, як ми з товаришем поцікавились чи можна придбати тонну – дві гречки. Жінка завмерла, задумалась та через кілька секунд відповіла: «Ідіть на «ГІД», там має бути». Перекинувшись поглядами з товаришем, попрямували на ринок.

Скажу чесно. Після візиту до супермаркету ідею з придбанням провізії для революціонерів вважав нездійсненною. Ще більше мою зневіру підсили перші кілька торгових точок, в яких загалом знайшли лише близько 250 кілограм гречки. Продавці на ринку, слухаючи, яку кількість товару нам потрібно, часто просто посміхались і задавали лише два питання: «Для чого?», «Це на євромайдан?» Пройшовши майже половину ринку, нам підфортунило. На одному зі складів ми знайшли двох милих жінок-продавчинь, які пообіцяли зібрати необхідну кількість товару і доставити його в центр міста. Розрахувавшись за товар, ми поїхали в координаційний центр на вулиці Пушкіна. Вирішили завчасно попередити про машину, яка привезе гречку. Схоже, в цьому і була наша помилка. На подвір’ї міськвиконкому нас ніхто не чекав. Навіть більше: нашому приїзду там зовсім не були раді. У пошуках особи, яка б відкрила склад, ми обійшли половину кабінетів мерії. Але всі вони були зачинені, зважаючи на обідню перерву. Революція революцією, а обід за розкладом. Та все ж ближче до другої години на подвір’ї ратуші почали з’являтись працівники. Розповівши їм як і для чого приїхали сподівались, що вже наші пригоди завершились, але ми вчергове поспішили. За кілька хвилин телефонних консультацій працівник мерії повідомив, що координаційний центр тут більше не працює і відправив на вулицю Миру. В даному випадку виникає одне логічне питання: ДЛЯ ЧОГО давати інформацію в ЗМІ про два координаційні центри в місті, якщо один з них фактично припинив свою роботу?

На вулиці Миру, де розташований один з двох складів, нас вже чекали… дві жінки. Побачивши цілий автобус гречки, вони не приховували свого невдоволення. Головне, що їх цікавило, це хто буде розвантажувати товар і чому ми не взяли з собою вантажників. З горем пополам ми все ж якось вивантажили майже 1200 кілограм гречки, пройшли процес реєстрації і подякували за допомогу. Все завершилось, але в нас на душі досі залишався осад: здавалось би, хорошу справу робимо, а відчуття її непотрібності часто читались в обличчях людей.

Переконаний, що знайомий з Ужгорода кілька разів за час наших пригод пожалкував через свою ініціативність. Адже така вже специфіка нашої держави: ініціатива тут наказуєма.

На фото продукція, яка була передана до координаційного центру