Лузери опозиції

Кравчук Юрій 4 грудня 2013 року 11:31 546
1. Позиція. Те, що зараз буду писати, не сподобається нікому. Бо я чи не єдина людина у 38 років, яка ніколи не була членом жодної партії. При цьому постійно знаходжуся у вирі політичних подій. Ще тиждень назад я усім говорив: перестаньте слухати політиків, Україна абсолютно самодостатня держава. Нам не треба вступати до чийогось союзу. Нам треба навести лад у своїй державі, з своїми людьми та встановити правили гри, які будуть виконуватися. Тоді, повірте, сусідні держави захочуть вступити в Український союз (хоч мене і нудить від цього слова). Минулого тижня я трохи відкоригував свої погляди. Ми їхали з сесії облради з депутатом Мукачівської міськради Олександром Перестою (головою місцевої «Батьківщини») і говорили, звичайно ж, не про футбол. Він вислухав мою позицію і сказав, що євроінтеграція нам зараз потрібна в першу чергу для того, щоб усі почали дотримуватись законодавства. Самі ми до цього прийдемо нескоро, і це, на жаль, очевидно. Я погодився, що така думка є слушною, вона відповідає моїм «правилам гри». Зрештою, ми сьогодні говоримо не про вступ до Євросоюзу, а про підписання угоди. Якщо дружба з Європою прискорить становлення нашої самодостатньої країни, то нехай. 2. Київ. До Києва я їхав на форум, присвячений проекту «Міста, дружні до сімей». Він мав розпочатися о 14-й годині 30 листопада, але на ту годину, як усі ми пам’ятаємо, вже відбувалися більш актуальні події. Я сходив на Михайлівську, порозглядав політичних туристів. Після оголошення інформації про збір 1 грудня о 12-й біля пам’ятника Шевченка, вирішив залишитись. Наступного дня картина більш ніж потішила – Київ піднявся. Якраз перед тим я спілкувався з Олександром Гоксом, одним з найактивніших членів Майдану. Він сказав, що до Києва не хоче їхати, бо кияни не вийшли на майдан, навіть коли били їх дітей: «То ми маємо їхати за 800 кілометрів, мерзнути і ризикувати своїм життям, щоб вони на це подивилися по 5-му каналу?!» Наскільки я знаю, Саша вже змінив свою точку зору про киян, бо вчора сів на столичний потяг. Я вважаю, що причиною такої активності стали усе ж кадри жорстокого побиття хлопців та дівчат. Кияни вийшли гарно, організовано. Мені дзвонили з Мукачева, що активісти вже зайняли Майдан та Йолку, а я ще спускався переповненою вулицею Тараса Шевченка до Бесарабки. Уся міліція зібралась в одному місці, і ніколи не здогадаєтесь, де саме. Біля сотні міліціянтів обороняли, взявшись за руки та оточивши у кілька рядів… пам’ятник Леніну! Оце, дійсно, стратегічно важливий для Києва об’єкт. І хто ж їх, цікаво, туди загнав? На Майдані було людно. Журналісти займали зручні місця на Йолці. Все одно не було видно, хто виступає. Проте на будинку Профспілок транслювалася реклама «Столиця з Олександром Поповим». Виступаючі, наче мантру, повторювали вже остогидлі фрази про те, що треба щось міняти і тільки євроінтеграція до зволить це зробити. Оголосили план дій, у якому 12 пунктів і жодного натяку на конкретну дію. Кияни почали замерзати, нудьгувати, та розходитись по домівкам на обід. Більшість звідти не повернулася, бо ніхто не пропонував їм щось робити. Опозиція сама собі не вірила, що вийшло стільки людей. І вони справді до цього не були готові, і не знали, що робити. А в той час… 3. АД-міністрація Президента …Я саме знайшов закарпатську делегацію, вирішив зробити фоторепортаж «Наші на Майдані». У цей момент мені подзвонила дружина і повідомила, що біля АП «б’ють наших, труять газом і закидують гранатами». ПРО ЦЕ ВИСТУПАЮЧІ МОВЧАЛИ! Вся наша делегація, разом з дівчатами, почалапала під логово Президента. Тільки-но ми звернули на Банкову, як на нас вже бігли тікаючі мітингувальники «у сльозах і соплях» від газу. Декому дезінфікували рани. Свою делегацію я загубив, і почав протискатися у гущу подій. Через деякий час призвичаївся до газу. Це не можна було назвати «боєм», швидше – гра в одні ворота. «Беркуту» та міліції допомагав вітер (цікаво, це випадковість, чи продумана тактика?) Як тільки мітингуючі віддихувались від чергової порції газу та світлошумових гранат, та робили чергову жалюгідну спробу штурму, відразу ж отримували наступну порцію. Після кожного «набігу» до медпункту заносили кілька поранених, у тому числі і дівчат. Провокатор кинув димову шашку у мітингувальників. Його зловили, і лагідно пояснили, що у його діях є ознаки злочину. Скориставшись моментом, коли «Беркут» погнав мітингувальників по Банковій, я протиснувся у ще один медпункт, що знаходився між міліцією та «Беркутом». Він був забитий пораненими. Сердитий Мустафа Найем, що теж отримав по кумполу, строчив новини. Міліціонер років 18-ти, віддихавшись від газу, тремтячим голосом говорив у телефон: «Мамо, не переживай, у мене все нормально». Журналіст з Крима з перебинтованою головою жалівся – «Я ж показував їм посвідчення, мене то за що?» Майже кожного пораненого треба було зашивати у стаціонарі, швидка допомога стояла десь у п’ятисот метрах від медпункту. Якісь добровольці медики відносили їх до машини через подвійний кордон «Беркуту» та мітингувальників. Між іншим, вони потім лазили по підвалам та подвір’ям, і вишуковували поранених. І знаходили. Чергова атака «Беркута», і до медпункту несуть дідуся, що спливає кров’ю, він нічого не розуміє, тільки кволо повторює – «де мої окуляри». Підходять медики до мене і застерігають – ховайся, бо «Беркут взагалі з розуму зійшов – бігають по дворах групами по 10 чоловік і луплять кого знайдуть. Ми щойно бачили, як били хлопця, хоч він їм показував журналістське посвідчення». У цей момент починається атака мітингувальників. На «Беркут» паде град бруківки, я знімаю на відео. Один з медиків просить мене заховатися за стіну і знімати. І (увага!) в цей момент прикриває мені своїми руками очі, щоб не поранило осколком! Друже, якщо ти прочитаєш ці слова, приїжджай до мене у гості в Мукачево, завжди будеш бажаним гостем! Тепер від оптимістичних ноток перейду до сумних реалій. Настав момент, який кардинально змінив моє ставлення до усього, що відбувалося. Дотепер мені шкода було усіх учасників інциденту, бо вважав їх жертвами політичних ігор. Під час чергового штурму я виглянув з медпункту і побачив, що один з міліціянтів хромає, тримаючись за стіну. Незважаючи на каменепад, я побіг до нього і кажу – тут поруч медпункт, давай допоможу дійти. Його відповідь стала холодним душем для мене: «Пошел на #уй отсюда, сейчас как дам тебе медпункт». При цьому він красномовно замахнувся гумовим кийком. Я ніколи не боявся міліції. Їх робота – захист моїх прав та свобод, і я цю послугу оплачую податками. Ніколи у мене не було проблем з міліцією, а якщо працівник правоохоронних органів не порушує законодавства – ми можемо навіть приятелювати. Тому слова цього мєнта (нікого так ще не називав, але цей – виняток) мене зачепили. І я раптом зрозумів, що… 4. Мітингувальників підставили під мєнтів. Дійсно, внутрішні війська та спецпідрозділи – це ж особливий склад людей. З ким їм доводиться мати справу? З бандитами та зеками, яких вони ловлять та охороняють. А з ким поведешся, як відомо… І цих моральних збоченців виставили проти кого? І навіщо їх взагалі виставили?! Отже, я дістався до суті цього тексту. Фактично, моїх колег замість захисту могли вбити. На їх місці міг запросто опинитися і я. Значить міліція хотіла мене вбити! Про які найух вимоги до уряду ви там патякаєте на Майдані, псевдолідери опозиції?! Сотні людей убивають на сусідній вулиці, а ви мелете про євроінтеграцію, переживаючи, чи у вас перед камерою зачіска нормально лежить?! Нафіга ви зібрали півмільйона людей? Захопити Київраду? Чудово, тепер є де поспати і поїсти. Захопити адміністрацію президента? Так захоплюйте, а не триндіть! У вас є чіткий план? У вас є кийки, протигази, щити, каски, захисні щитки, газові балончики, щоб видати кожному з мітингуючих? Ні? Так якого милого ви з півмільйоном людей півдня танцювали на Майдані, поки беззахисних мітингувальників труїли газом? Чи ви не знали, що там відбувається?! У Мукачеві знали, а на Майдані не знали?! Я добре пам’ятаю, через скільки годин ви прийшли. Гриценко – колишній міністр оборони (не вош собача!), який краще за всіх знає, що за війська там стояли, хто міг їм віддати наказ, і який саме наказ – підходить до мене і каже – відійдіть від «Беркуту», бо ви провокуєте людей! Ах ти лідер недопечений! Тягнибок з’явився – хлопець кричить йому, що нас б’ють, а він йому – ти провокатор, йди проспися! Хлопець виправдовується, мовляв я не п’яний, а Тягнибок: «Значить обкурений! Я, як лідер, не можу допустити масакри!» Ах ти ще один припечений. Порошенко он вирішив голубом миру стати – попросив міліцію зняти протигази у знак того, що мітингувальників більше труїти не будуть. Ах ти дипломат з шоколадками. Кириленко снував там без особливого сенсу, від камери до камери. Ах ти нарцис європейський. Праві тут регіонали, на жаль, праві. Хрєнові з вас лідери, якщо ви з півмільйоном людей не можете уряд винести. Та вони могли по цеглинці АП разом з Кабміном винести, завантажити на московський потяг і проспівати «Прощание славянки». Вісьмох гарних людей, цвіт нації, які випадково опинилися не у тому місці не у той час, ви не можете врятувати від незаслуженого арешту. Ви – не лідери, ви лузери. І якби вас спіткала доля Тимошенко чи Луценко – я би не шкодував, бо напевне теж маєте скелети у шафі. Хоча вас така доля не спіткає, бо ви працюєте на той самий уряд. Ви допомагаєте їм бити та кидати у в’язниці своїх активістів. Своєю безпорадністю, бездіяльністю. Ви і зараз не думаєте над тим, що зробити. Ви ділите портфелі. Ви вже навіть про Юлю забули, і про те, що вона голодує. Вам це навіть вигідно – менше перешкод на шляху до корита. Вибачте, я не можу вам довірити своє майбутнє, бо ви не знаєте, що робити сьогодні. А я вже давно живу у Європі – своїм мисленням, своїми вчинками. Єдине, що у мене з’явилось не європейське – мєнтам більше допомогу не пропонуватиму.
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ