Краса, яку ми не помічаємо

Через свою зайнятість, люди не помічають навколишню красу природи, серед якої живуть. А дарма. Доля подарувала нам можливість кожного дня милуватись унікальною природою Закарпаття. Проте, на жаль, для нас вона є лише буденними декораціями.

Кількома тижнями раніше мені довелося зустрітись у санаторії «Карпати» з одним дуже привітним жителем Москви. Сюди він приїхав відпочивати разом із сім’єю. Проходячи повз палац графа Шенборна, я помітив, як прості перехожі зупиняються біля одного чоловіка, який всім щось емоційно розповідав. З цікавості і я підійшов, проте вже лише почув такі слова: «Як вам всім пощастило… Я вам по-доброму заздрю». Після цих слів всі люди почали незнайомому чоловікові аплодувати, а далі потихеньку розходитись. Підійшовши до нього, я запитав : «Про замок графа Шенборна говорили? Признаюсь, слухав десятки екскурсоводів, проте жодному з них після історії про замок не аплодували». «Я не екскурсовод, – відповів сміючись чоловік, – проте, думаю, все-таки ним стану».

Після короткого знайомства, у Івана (так звали новоспеченого екскурсовода) я поцікавився, про що він розповідав перехожим?

– На жаль, не про історію казкового замку, я про неї знаю не дуже багато, а про вашу природу. Я корінний житель Москви. Багато років я працював у «кам’яних джунглях». Старався в першу чергу не для себе – для дітей. Спитаєш, чи заробив я за цей час статок? Скажу, що ні. Я не маю мерседесу, я не живу на Рубльовці. Я середньостатистичний мешканець, такий, як і переважна більшість жителів України. За все життя із столиці Росії я майже не вибирався. Хіба що декілька разів був на пікніку за містом, проте, яке там «за містом», це та ж Москва, лише не так тісно. Десь місяць назад подумав і вирішив: «Гори воно все синім полум’ям… не можу більше працювати, треба відпочити». Дочекавшись зарплати, сказав сім’ї (дружині і доньці з чоловіком): «Ми їдемо відпочивати. На три тижні беріть відпустки». Місце вибрав навіть і не знаю як. В інтернеті на якомусь із форумів побачив фотографії на той час, як мені здавалось, французького чи пак англійського замку. Проте, прочитавши відгуки, зрозумів, що це Україна, Закарпатська область. Порадившись із сім’єю, вирішили приїхати саме сюди… Що казати, я вам по-доброму заздрю. У вас така природа, таке чисте повітря, такі мінеральні води… Ви не цінуєте, чим дихаєте. У нас жовте повітря, а тут… кришталево чисте. Все б нічого… проте, куди ви всі біжите? Від чого тікаєте? Звикли вже до краси, до розкішної природи так, що цього багатства вже й не помічаєте. А дарма. Я вражений красою Карпат. Я божеволію від думки, що треба знову повертатись до нетрів диму, попелу, кіптяви. І хоч Москва – моє рідне місто, та все частіше ловлю себе на думці, що хочу залишитись у вас і насолоджуватись красою, буянням зелені, дзюрчанням кришталево-чистої води. Я хочу тут жити, правда, жінка про це ще не знає (сміється)… Думаю, вона не буде проти. Хай діти залишаються працювати в Москві, а мені, пенсіонеру, потрібен відпочинок. Скільки там того життя…

Слухаючи цю емоційну розповідь, мимоволі почав задумуватись, що, дійсно, унікальна природа навколо нас є просто декораціями нашого життя. А жаль…

Вже йдучи додому, зробив декілька фотографій природи, яка нас оточує.

Пропоную і Вам їх переглянути. Впевнений, у природу Карпат Ви закохаєтесь. Бажаю Вам насолоди від перегляду!