Олександр Білак: "Я не хочу латати дірки і рахувати бордюри. Моя ціль – створити команду, яка матиме стратегічне бачення Ужгорода на півстоліття"

Усі ми хочемо бачити своє місто гарним та розвинутим. Завжди покладаємо надії на людей, які приходять до влади. Часто потім розчаровуємось. Від нас із вами залежить, кого обираємо. І щоб згодом не нарікати на владу, давайте прискіпливіше вивчати кандидатів та нести відповідальність за свій вибір. Що за політик, з чим і ким іде у владу, з яким планом дій, чи готовий до рішучого протистояння? Як щодо скандалів? На усі ці питання сьогодні відповідає колишній заступник ужгородського міського голови Богдана Андрієва, нинішній радник голови облради Михайла Рівіса та можливий претендент на посаду наступного очільника Ужгорода Олександр Білак.

Я не виконував політичних замовлень.

– Перша асоціація, яка в мене виникає із Білаком-політиком, це Ваше скандальне звільнення із посади заступника Ужгородського міського голови в січні 2020 року. Скажемо відверто,такий собі початок. І гарне поле для діяльності Ваших опонентів у разі, якщо Ви розпочнете передвиборчу кампанію. Як збираєтесь пояснювати людям свою відставку і бажання повернутися у владу?

– На посаді заступника ужгородського голови пропрацював трохи більше 4 років. В міськраді я відповідав за сфери соціального захисту, культури, молоді і спорту, медицини і міжнародного співробітництва. Наприкінці 2019-го склалася така ситуація, коли моє бачення процесів розвитку міста і нинішнього керівництва дещо не співпадали. Я про це заявив офіційно і не намагався створювати штучних політичних конфліктів, заручниками яких могли стати як працівники міської ради, так і ужгородці. Тому я склав повноваження заступника міського голови. Я не готовий був виконувати жодних політичних замовлень і ніколи їх не виконував.

Повертатись до влади для мене – не надзусилля. Зараз я працюю на посаді радника голови Закарпатської облради. Інше питання – на яких посадах мене бачать умовні опоненти/конкуренти? Для мене має значення робота виключно в інтересах громади міста.

– Тим не менше, коли Ви звільнилися у пресі з’явились публікації  з цього приводу. Було багато коментарів, що не все так чисто. Вам закидали і привласнення автомобіля, і скандал у пологовому будинку. Давайте все таки поставимо крапки над у цих питаннях.

– Завжди комусь хочеться маніпулювати чиєюсь думкою. Відверто скажу,  той автомобіль який,  мені приписують, не є у моїй власності. І не був у моїй власності. Він вказаний у моїй декларації, як такий, яким я користуюся. Щоправда, я оформив з фінансовою установою договір лізингу на цю автівку. І всі перевірки, які проходили за всіма моїми майновими деклараціями, не знаходили підстав чи то для адміністративної відповідальності, чи то для кримінальної. Тому, всі ці маніпулювання зводяться до бажання надати мені якогось статусу, пов’язаного із корупційними скандалами. Проте, ці спроби неуспішні. Можу запевнити, що абсолютно всі свої майнові, фінансові питання викладаю у декларації, починаючи із 2015 року.

– Наскільки є правдивими дані у Вашій декларації про доходи?

– На 100 відсотків всі дані у моїй декларації відповідають дійсності. Ніколи не мав спроб щось не задекларувати чи, навпаки, задекларувати щось зайве.

– На дружину багато чого переписали?

– Я нічого не переписував на дружину, тому що будинок і земельна ділянка, які є у власності моєї родини, задекларовані ще у 2015 році і їхній правовий статус не змінювався відтоді. Саме у 2015 році я припинив підприємницьку діяльність, задекларував свій дохід від цієї діяльності.

– Як Ви можете прокоментувати скандал навколо пологового будинку? Яке зацікавлення було у Вас, тому що і в цій історії фігуруєте.

– Дійсно, в тому першому конкурсі, який був у червні 2019 року був великий ажіотаж. Пологовий будинок був завжди в центрі скандалів при кожному міському голові. Він виконує функції і обласного. І тут уже перетинаються інтереси багатьох осіб. Звичайно, коли проводився конкурс, були претенденти. Конкурс був проведений законно. І це підтверджено всіма рішеннями судів. Про відмову і вже не підписання угоди із переможцем конкурсу, правові оцінки давали і юристи, і було сесійне рішення ужгородської міської ради. Але щодо самої процедури, то вона була проведена згідно вимог чинного законодавства. Зрештою, так само як і повторний конкурс. І на момент повторного конкурсу, так само не було жодних рішень судів про заборону його проведення чи рішень, які б скасовували попереднє. Своїх інтересів я там не мав, так само як і не мав жодних завдань. Я просто виконував ту функцію, яка була на мене покладена відповідно до розподілу повноважень.

– Як Ви гадаєте, там можна було знайти компромісну особу, яка б задовольнила всі сторони?

– Я думаю, що компромісна фігура відразу була. Просто такий механізм прийняття рішень і спричинив цю конфліктну ситуацію. Ми пам’ятаємо, що всі процеси реорганізації закладів охорони здоров’я в місті проходили складно. І кожен медичний заклад відстоював свої інтереси, а треба було думати про інтереси пацієнтів. Змішалися інтереси політичні і інтереси кожного закладу окремо. Якби він не співпав із проведенням політичної кампанії під час парламентських виборів,то, можливо, і розголос був би не той і не було би таких протистоянь.

– Давайте вже закриємо скандальні теми. Все таки закидають Вам таке: нібито і порвали з діючим міським головою, але насправді не зовсім і розійшлися. Які у Вас зараз стосунки із Богданом Андрієвим? Чи Ви в його команді чи все таки повністю пішли звідти?

– Особистих стосунків із Богданом Андрієвим в мене не було, як до виборів 2015 року, після яких ми і познайомились, так і зараз їх немає. Звичайно ми зустрічаємося під час робочих нарад в обласній адміністрації чи в облраді. Коли він звертається до мене з питань, які стосуються виключно життєдіяльності міста, то я не можу відмовити. Водоночас, після того протистояння, яке намагалися створити в пресі, скажу – ми не мали жодних особистих конфліктів. У нас були різні бачення розвитку міста і відтак наші шляхи розійшлися.

Важливіше управляти процесами, а не людьми.

– Розкажіть трохи за себе. Хто Ви за освітою, де вчилися, звідки родом?

– Я з дитинства цікавився історією. Мій батько був істориком і працював в Ужгородському Національному університеті. У 9-у класі обрав собі право і все, що пов’язано з юридичними науками. Закінчив ужгородську гімназію. А початкову школу закінчив у ЗОШ № 19. Вже з 9-ого класу перемагав у різних правознавчих конкурсах, олімпіадах. Перемагав і в конкурсах наукових праць Малої Академії Наук. Зрештою, завдяки одній із таких перемог, я здобув право навчатись на державному замовленні в УжНУ на юридичному факультеті.

– Після закінчення університету, яким чином потрапили в державні органи влади?

– До державних органів влади було ще дуже багато робіт. Моя правова робота була пов’язана з комерційними структурами. Я здобув і другу вищу освіту – економічну. Вчився в Тернопільському економічному університеті за фахом менеджмент організацій. А це вже зумовило мою роботу управлінську – в проєктах інституту транскордонного співробітництва. Власне після цього я і прийшов на роботу в міську раду.

– Який Ви менеджер?

– Важливіше управляти процесами, аніж людьми. Якщо заглибитися в суть менеджменту, то людьми легше керувати. Але коли налаштовані правильно процеси, то управляти людьми нема необхідності. Тоді кожен працівник знає, що він має робити. І від цього залежить оцінка ефективності управління

– Але в умовах кризи всі ці закони діють інакше. Чи могли б Ви бути антикризовим менеджером?

– Атикризовим менеджером потрібно бути там, де є збої у системному менеджменті. А якщо системний менеджмент працює правильно, то таких кризових моментів буде мінімум. Водночас, ми не можемо виключати таких криз, як світова іпотечна у 2009 році. Такі глобальні кризи нам важко передбачити на своєму локальному рівні. Мені подобається фраза: «потрібно мислити глобально і діяти локально». Тому кожну таку ситуацію із кризовими моментами, і ту, що зараз відбувається під сас пандемії, ми маємо перевертати у можливості.

– З якими політичними силами працювали?

– Мені не доводилося бути членом жодної політичної партії і в той же час я співпрацював з дуже багатьма політичними силами, як локального значення, так і загальнонаціонального, навіть європейського рівня. Є багато спільних фото, які хтось може використати як приналежність мене до певної політичної сили. Але сьогодні можу заявити, що ніколи не обирався і не був обраний до жодного представницького органу від жодної партії. Коли я віднайду таку політичну силу, яка насправді буде відстоювати інтереси громадян, то зможу долучитись до неї.

– Розкажіть трохи про те, чим Ви зараз займаєтесь і які обов’язки виконуєте на посаді радника голови Закарпатської обласної ради?

– Мені запропонували ту сферу, яку я знав і до роботи в міськраді: міжнародне і транскордонне співробітництво, а також розвиток місцевого самоврядування. Ці питання завжди були і є актуальними для Закарпаття, бо маємо 4 кордоні, маємо 3 програми транскордонного співробітництва.

– Як західні партнери дивляться на Закарпаття? Вони розглядають наш край, як серйозного партнера?

– Польща, Чехія, Німеччина чи навіть наші найближчі сусіди – не просто спостерігають за тим, як розвивається Закарпаття, а намагаються брати участь. І не для того, аби виконати вимоги ЄС. Всі програми транскордонного співробітництва мають мету – вирівняти рівень життя по обидві сторони кордону.

Бюджет Ужгорода збільшився, але не можна його використовувати виключно на латання дірок.

– В яких умовах знаходяться зараз місцеві громади з точки зору завершального етапу реформування громад?

– Процес формування територіальних громад в Закарпатті дещо затягнувся, ніж загалом по Україні. Причинами цього були політичні протистояння і не бажання певних політиків реалізовувати реформу децентралізації саме в нашому регіоні. Але зараз прийняті рішення обласною радою і спрямовані на затвердження урядом. Ті територіальні громади, які отримали право на об’єднання, скоро завершать ці процеси. Водночас, досі йдуть дискусії щодо доцільності об’єднання певних громад. Вона має завершитись із прийняттям нового закону про адміністративно-територіальний устрій.

– Де зараз знаходиться Ужгород і як він себе почуває в контексті адмінреформи?

– Тут, м’яко кажучи, ситуація не зовсім добра. Скажу відверто, якби була інша, то, можливо, я б і заяви про складання повноважень заступника міського голови не писав. Процес децентралізації в Ужгороді тільки на перший погляд був позитивним явищем. Ми отримали безліч можливостей. Бюджет міста збільшився в декілька разів. Але не можна весь бюджет розвитку і весь бюджет міста використовувати виключно на латання дірок. Потрібно мати стратегічне бачення розвитку міста. Цей процес був повністю провалений в Ужгороді. І це було однією із причин складання моїх повноважень. Я пояснював, що потрібно знаходити інші форми домовленостей і взаємодій. Будь-хто із мешканців сусідніх громад, подивившись на затягнуті ремонти, на латання дірок, на постійне підвищення тарифів, скаже: ми не хочемо так жити. Зрозуміло, що вони бачать тільки негатив. До них ніхто не йшов із позитивними пропозиціями: з продовженням транспортних маршрутів, із збільшенням пасажиропотоку. Це тільки зараз почався процес із збільшенням кількості автобусів. І то, з окремими населеними пунктами, за не зрозумілими напрямками. Мабуть, там де до ринків найближче – туди має їздити автобус.

– Зараз багато суперечок ведеться навколо того, чи потрібно навколишнім селам Ужгорода об’єднуватись в свої територіальні громади чи їм краще бути разом з обласним центром.  Яка Ваша думка?

– В першу чергу, треба питати громади. Але не просто ставити риторичне питання. Треба показувати перспективу їхнього розвитку з містом і без міста. І так само в Ужгороді, треба розповідати містянам про наші перспективи розвитку з навколишніми селами і без них. Всі питання зводяться до інфраструктури. Як називається населений пункт на 70 відсотків мешканців не впливає. Процес розширення міста мусить бути.

– Ваше бачення перспектив розвитку міста. Ужгород втрачений чи ні?

– «Втрачений Ужгород» - дуже хороша робота Тетяни Літераті, яку я теж читав. А сучасний Ужгород потребує поєднання форм збереження тієї історичної культурної спадщини, яку ми маємо із розвитком. Але це поєднання має бути гармонійним. Ужгород не втрачений. Можу сказати із впевненістю, тому що є багато не байдужих ужгородців, які готові відстоювати ту історичну спадщину, яку ми маємо.

– Питання як історику – який період для Ужгорода був найкращим?

– Для розвитку інфраструктури міста разом із планом розвитку, показовим був період Чехословацької республіки. Саме в ті роки Ужгород отримав не просто якісь будівлі, набережну, не просто яусь бруківку чи бордюри. Тоді Ужгород отримав комплексний план розвитку. Було бачення генерального плану розбудови міста. Якби Друга Світова Війна не перервала цей процес, я думаю Ужгород ми би сьогодні бачили таким, як Відень або Прагу.

– А за сучасними українськими мерами Ви спостерігаєте? Хто Вам найбільше імпонує?

– Звичайно. І з деякими з них і комунікую. Вінниця, Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Київ. В цих містах ефективний менеджмент створює інноваційні продукти.

– Яку модель можна застосувати по відношення до Ужгорода?

– Нам потрібно дивитись не тільки на міста України, а й Європи. Переймати і їхній досвід. Я, до слова, знайомий і з теперішнім мером Кошіце і з колишнім. Він був віце-прем’єром Словаччини. Його помилка на минулих виборах  - введення занадто дорогих платних парковок в центральній частині міста. Відсутність комунікації між міською владою і громадянами стає перешкодою для розвитку міста. Хороші ініціативи не правильно донесли громаді. Насправді, і нам потрібні платні парковки в місті, і в Кошіце вони були потрібні.

Мрію, щоб Ужгород мав перспективний план розвитку на 50 років.

– Отже, Ви не приховуєте, що в разі старту передвиборчої кампанії у місцеві органи влади, можливо, будете балотуватися на посаду міського голови. Яке Ваше бачення і першочергові кроки? З якою командою будете йти?

– Найперше, це має бути команда відповідних фахівців. Мер – це не людина, яка бігає від однієї вулиці до другої, латаючи дірки і вирішуючи якісь поточні проблеми. Найперше, мер – це людина яка має хорошу команду фахівців, які відповідають кожен за свій напрямок. А основна функція мера – організувати цю роботу. Мер має розуміти і процес участі громадян в прийнятті рішення, і поважати їхню думку, і ефективно управляти процесом. Хоча задовольнити всіх складно.

– Кожен міський голова, перебуваючи на посаді, так чи інакше хоче залишити якийсь спомин по собі: хтось збудував міст, хтось відкрив торгівельний центр. Є у Вас така мрія? Щоб Ви залишили ужгородцям?

– Звичайно, що мрія мусить бути. Для мене головною мрією є те, щоб Ужгород був містом мрії. Дещо філософська, утопічна мрія. Якщо конкретизувати ціль – я хочу, щоб Ужгород мав перспективний план розвитку не просто на папері, а реальний. І щоб це була не просто стратегія розвитку міста на 5 чи 10 років, а на 50 років. Щоб місто було визначене із своїм позиціонуванням. Щоб ми об’єднали досвід, можливості і всіх небайдужих ужгородців для того, аби зробити Ужгород мрії для кожного. І щоб не ми ходили переймали чийсь досвід, а до нас приїжджали мери європейських міст і вивчали наш досвід.