Бо кожен фініш – це по суті старт

Ювілей – це та вершина, здійнявшись на яку, хочеться озирнутись назад до підніжжя, поглянути навкруг і приміритися до нових висот. І не важливо чи це кругла дата конкретної особи, чи цілої інституції, яка ввібрала в себе долі сотень людей.

На рубежі тисячоліть в одній із своїх книжок я писав: «Ювілей – це завжди привід для роздумів. Про здобутки, упущення, перспективи. Це спроба критично оцінити минуле, співставити його з днем нинішнім, щоб, зрештою, краще побачити контури майбутнього». Керуючись такою логікою і хотілося б повести мову про наші справи, тим паче, що і привід для цього є чудовий – одному з найстаріших періодичних видань Закарпаття газеті «Панорама» виповнюється 70 років. Проте якщо бути зовсім точними, то «Панорама» у світлі останніх подій – найдавніша україномовна газета нашого краю, яка, дякувати Богові і читачам, досі залишається на плаву!

Сьомого дня зими переможного 1945 року у Мукачеві побачив світ перший номер міськрайонної газети «Прапор перемоги», якій 24 серпня 1990 року- рівно за рік до проголошення Україною державної незалежності (!) – судилося трансформуватися у «Панораму». Отже, газета – ровесниця Великої Перемоги, провісниця народження суверенної Української держави, цьогоріч відзначила 25- ліття бренду «Панорама», а нині святкує свій сімдесятирічний ювілей.

За ці сім десятиліть вийшло 9872 номери нашої газети обсягом від двох до шістнадцяти сторінок кожний. Якщо у 1946 р. тираж «Прапора перемоги» сягав 1380 примірників, то в кращі радянські роки на піку популярності газети він доходив до 28 тисяч.

Першою адресою редакції була вул.Сталіна, 34. Згодом редакція розміщувалася на вул.Пушкіна, 22, і зрештою, витративши на ремонт і реконструкцію двоповерхової будівлі колишнього чеського банку близько півмільйона власних радянських рублів, газета перебралась на вул.Леніна, 17.

Редакторами «Прапора перемоги» були: перші шість номерів газети вийшли за підписом Герасютіна В.П., далі цю роль виконували – Дончак А.В. (1945-1946 рр.), Саламатін М.С. (1946-1952 рр.), Ващук Г.Т. (1953-1954 рр.), Пучков Н.І. (1954-1956 рр.), Дашковський М.М. (1956-1976 рр.), Бучинчик Л.В. (1976-2000 рр.), за редакторства якого часопис змінив назву на «Панорама».

Не будемо забирати хліб у молодих істориків та теоретиків журналістики й давати оцінку нашим попередникам, бо вважаємо це не зовсім етичним. Але на прикладі нашої газети ще раз переконуємось у життєвості філософської сентенції: все тече, все міняється. І, на жаль, не завжди в кращу сторону…

Народившись у пишучій сім’і, почавши друкуватись у «Прапорі перемоги» з дванадцятирічного віку, опублікувавши десятки різножанрових матеріалів від районних до всесоюзних видань, будучи особисто знайомим майже з усією журналістською братією та редакторами, сам пропрацювавши майже два роки редактором університетської газети і ставши у 24 роки членом Спілки журналістів СРСР (коли ще будь-кого туди не приймали), якось зловив себе на думці: а якби мені запропонували очолити «Панораму», як мені поступити? Після недовгого аналізу, подумки, твердо вирішив: відмовлюсь! Хоча на той час взагалі не володів усією цікавою інформацією… Відсвяткувавши День українських журналістів у …Вашингтоні і повернувшись із стажування у США влітку 2000 року, вкотре переконався на власному досвіді, що не тільки мрії, а й сокровенні думки мають властивість …матеріалізовуватись: мені запропонували стати редактором «Панорами». Оскільки пропозиція не застала мене зненацька, я подякував і… чемно відмовився.

Не буду вдаватись у подробиці, проте у процесі тривалих переконань я таки дав згоду перевірити себе конкретною справою і впрягся у редакційного воза. Справжні друзі «Панорами», які читають газету десятиліттями, обізнані із ситуацією, оскільки про все, що відбувалось з газетою і навколо неї, ми оприлюднювали на шпальтах новинки. А як з’ясувалося, навіть той, хто ніби нічого не боїться, все ж зупиняється перед правдивим друкованим словом, яке має резонанс у суспільстві. А до власних панорамівських проблем задовго до мого приходу додалася ще одна: молодому мерові дуже припала до душі будівля «Панорами» з усіма витікаючими звідси наслідками… Реальну перспективу залишитися тоді на вулиці біля розбитого корита мої колеги нині характеризують вкрай толерантно: «Газета виходила в агресивному середо-вищі. У нашій країні вживався молодий капіталізм – без правил, норм поведінки, без соціальної відповідальності» («Панорама», 12 листопада 2015 р.).

Свою правоту ми доводили в судах, спростовували безглузді позови, закривали кримінальні справи… «Панораму» знали в адміністрації Президента, у Верховній Раді України, в апараті Уповноваженого ВР України з прав людини, в НСЖУ, у Посольстві США в Україні, у міжнародних правозахисних організаціях… Головний підсумок цього тривалого безглуздого протистояння – ми вистояли, здобули і зберегли незалежність газети. Тому, вважаємо, Верховна Рада України днями зробила гарний подарунок «закріпаченим» журналістам, прийнявши Закон України «Про реформування державних і комунальних засобів масової інформації». Цей багатостраждальний закон вкотре підтвердив далекоглядність і правоту В.О. Дядченка, який по-державницьки благословив панорамівців у вільне плавання понад десятиліття тому. Новий закон надає редакціям реформованих друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження (якою саме і є «Панорама»!) пріоритетного права на укладення договорів на висвітлення діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. А інформувати громадськість про свою діяльність не просто право, а конституційний обов’язок цих органів!

На базі редакції «Панорами» завдяки новому нестандартному мисленню молодих колег створено інформаційний холдинг «Панорама медіа група», який включає газети «Панорама» та «Панорама плюс бізнес», рекламно-інформаційну агенцію «Панорама», інтернет-видання «Панорама Мукачева» шляхом ребрендингу трансформоване у «PMG. ua» та перший у місті над Латорицею реально діючий прес-центр «Панорама». Про наш скромний досвід роздержавлення першої і поки що єдиної в області так званої комунальної газети та її виживання в сучасних умовах розповідав «Урядовий кур’єр», а про досягнення свідчать чисельні нагороди,здобуті нами у роботі до сьомого поту.

Проте найбільшим нашим здобутком за всю історію газети й особливо за останні п’ятнадцять років є любов і довіра до нас читачів і багатьох друзів друкованого слова. У дні нашого з вами сімдесятирічного ювілею, шановні передплатники, читачі, колеги, рекламодавці, розповсюджувачі, поліграфісти і всі причетні до виходу у світ панорамівських видань, бажаємо Вам міцного здоров’я, родинного благополуччя, твердої віри у добро і справедливість, які ми разом з Вами відстоювали на Майдані у дні Революції Гідності, і утверджуємо кожним нашим друкованим рядком.

А завершити ці ювілейні нотатки хочу життєствердними рядками Ліни Костенко:

«І все на світі треба пережити,

І за минулим плакати не варт,

І наперед не треба ворожити,

І кожен фініш – це, по суті, старт!»