Іван Петровцій пребуде в Осої …А бовт "Файні книгы" осиротів

Бедзір Василь 18 січня 2016 року 15:53 3276

У серпні минулого року на мою сторінку в Фейсбуку надійшло повідомлення від письменника Івана Петровція: "Цімборе Василю! ПОПОЗИРАЙТЕ, будьте добрі, МÜЙ САЙТ" (наведено дослівно та добуквенно). І ось першого січня вже нинішнього року від іншого поета – Василя Матоли взнав страшну новину: автора русинських віршів і співанок НЕ СТАЛО.

У перших рядках власного сайту він написав про себе: "Петровцій Иван ся родив 22 мая 1945 года в селї Осüй Иршавського района Закарпатської области – воистину: на Пüдкарпацькüв Руси – у фамилійи до совітüв заможної чиляди. Сїм класüв удходив в Осойи, дисятый – в Ілници, дале пак робив грузчиком, разноробочым, банясом у Краснодонї, шовфером, токарьом. У армійи три з половков годы служив у Германійи – в Дрезденї.

Русинськый и украйинськый писатиль: поет, прозаїк, товмач-переводчик из французької и мадярської бисїд. Писав по вкрайинськы. Типирькы пише лем по русинськы".

І далі наведено перелік з понад сорока книг – літературних творів, виданих у різні роки українською, русинською мовами, а також його перекладів із французької, угорської, естонської, російської та інших мов.

Іван Петровцій став автором понад 40 (!) книг із власними творами. А ще він "ушорив" такі видання як "Антологія днишньої русинської лїтературы", "Троє з Осою. Ф. Злоцкій, Ф. Потушняк, И. Петровцій", "Ворожкы осüйськых босоркань", "Давні русинські слова. Давні русинські спüванкы. Днишнї мої спüванкы".

Серед його заслуг – перевидані фототипним способом довоєнні видання, зокрема, "Христоматія церковно-славянских и угро-русских литературных памятников" Євменія Сабова, "Грамматика руського языка" Івана Гарайди, "Книга варенія для сельских карпаторусских женщин" Анни Микити, твори Александра Духновича, Александра Павловича, Федора Потушняка та інших авторів. Завдяки Івану Юрійовичу ці забуті книги отримали друге життя, повернулися для служіння нашим сучасникам.

Петровцій спільно з товаришем дитинства, односільчанином, композитором і співаком Іваном Поповичем  написав понад тридцять пісень, чимало з яких записані на платівках, ввійшли до кінострічок.

А ще він видавав збірники фольклору, русинські календарі, протягом шести років – газету «Русинська бисїда» (вийшло 15 номерів). 

Був лауреатом премії імені Дюли Ійєша Угорської Спілки письменників (1994), Міжнародної премії за кращу сатиру «Хитрый Петр» (Болгарія, 1997), Міжнародної премії за русинську літературу імені Александра Духновича (1998), міжнародної Руської премії (2005) та багатьох інших. Був членом Спілки письменників України з 1986 року.

Чи не забагато для однієї людини? Для такої як Петровцій — ні. Його заслуги не в кількості книг, а найперше в тому, що сказав у загальному потоці літератури своє, неповторне слово.

Хай у тому потоці є й те, що хтось відносить до "жовтої літератури", дехто – і ворожої, проте заслуг Петровція це не применшує. Навіть його опоненти змушені визнавати: більшість із того, що видане на-гора, залишиться для нащадків. "Дїалектарій", "Бумбурішкы" блищатимуть, як краплинки золота у тонах руди, й після смерті автора. Так само й його французькі переклади – з Шарля Бодлера, Франсуа Війона, угорські – з Міклоша Вереша, Гейзи Гардоні...

Українська Спілка письменників у 2009 році виключила Петровція зі своїх рядів – через те, що багато на що дивився інакше, ніж її голова Яворівський. Це не зашкодило його популярності: "після" він продовжував видаватися не менш інтенсивно, ніж "до".

... Хвороба століття – інсульт перенесла Петровція в інший вимір. Надалі, сам, без нас буде йти дорогами Вічності. Втішає одне: та гуманітарна, людська позиція, які він сповідував, створена ним літературна платформа забезпечать подальше існування серед нас. Він буде у віршах, піснях, есе, мініатюрах, перекладах.

Страшенно жаль, що двері бовту "Файні книгы" Іван Юрійович особисто не відкриє більше перед жодним відвідувачем. (А до кожного він ставився дуже поважно). Сподіваємося, цей бовт не перейменують на догоду «правильному» письму, і в ньому торгуватимуть справжні пропагандисти літератури, віддані їй люди.

… Поховали Івана Петровція у його рідному Осої, на горі, з котрої, як у Шевченка "Дніпро і кручі", буде видно "всі Карпати". На прощанні з ним звучали вірші, які, мабуть, передчуваючи близький кінець, письменник щедро дарував своїм читачам.

Петровцій попрощався з земним життям віршем, вміщеному (невідомо коли і ким) на його сайті  http://petrovtsiy.jimdo.com.

"Спüванка прощална"

Смертный вітер на мене війнув –

З тїла утекла держача сила:

На два мийтры в земну глыбину

Йде тото, што йсю зимлю любило. 

Мої крови послїднї габы

Бють у тихнучый мозок звідаво:

Тко я быв ? Дїла чого я быв !?..

Для родины ?.. Для славы державы !?.. 

Де суть мої врагы !?.. Цїмборы ?!..

Де – мüй Нянько ?! И де – моя Мати !?…

Дниська цїмбор мüй грüб сись сырый –

До пришестя бы в ньому лежати. 

Туй лежати я буду вікы.

Я ?! Ци, може, лем памнять за мене,

Ош, кой жив, та быв иппен такый,

Ги вд овечкы ягнятко смиренне…
Но, та – ньит: я ягнятьом ни быв –

Жив им так, ги ми сужено было:

Я державу русинську творив,

Я русинськым словам давав крыла!
Я ни дав смерти свої душі –

Свою душу – дар Господа Бога –

Я вдыхнув у русинські вірші:

В них – мüй спокüй, в них – моя трывога!.. 

Я для вас, русины мої, жив,

И для вас я уддав свої силы:

Кой ни мав уже нич – на послїдньüв межи ! –

Сам спокüйно зыйшов у могилу.

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter