Фашизм живий

Баранов Віталій 9 травня 2016 року 09:50 4379

9 травня – неоднозначне свято. З одного боку – це люди, які здолали сталеву міць зомбованих німців. Ветерани війни, що колись мали гідну пенсію, шану і особливий день. День, коли їм всі дякували; коли можна було зустрітися з живими товаришами, згадати давні випробування і разом відвідати могили.

З іншого боку – це день дев’ятого валу пропагандистських атак по всім каналам сприйняття. Людям прямо в мозок заливали отруту поділу всіх на чорних і білих. Пафосні промови і, звісно ж, пошук фашистів, аби наказати й не допустити.

Коли Україна стала вільною, культ залишився, змінивши колір із червоного на синьо-жовтий. Те ж саме викриття фашизму, парад на центральній площі і ріки пафосу. Тим часом люди, що колись відбили гітлерівську навалу, відійшли на другий план. Як і весь народ взагалі.

Останні роки йде нове нагнітання навколо цього дня. З одного боку Росія. Вона будує нову імперію по готовим совєцьким калькам, де індукована пропагандистська істерія – один із основних засобів промивання мізків. З іншого боку наші палкі патріоти, готові розстріляти в кращому разі триповерховою лайкою за колорадську стрічку.

І їхні, і наші діячі, звісно ж, наввипередки називають одне одного фашистами.

Воїн, що пройшов горнило Другої Світової, мріє, щоб ніхто з його нащадків не став жертвою чогось подібного. Він любить мир, як ніхто інший. Бо він знає, що таке війна.

Фактичною причиною тієї війни був фашизм. Суспільний лад, при якому люди конгломеруються в насуплений мурашник, одержимий надцінною психопатологічною ідеєю власної переваги й обраності. Мурашник, зла енергія якого неодмінно перехлюпнеться через кордони.

Де фашизм – там буде війна, така його природа. Щоб не сталося біди – треба чавити будь-які проростки фашизму. Але що воно таке, той фашизм? Чи обмежується він арійськими профілями, свастиками і радісними зіґами? Навряд чи.

Одним із найбільш авторитетних дослідників фашизму є Вольфганг Віперман. Він вивів критерії, за якими можна чітко визначити належність будь-якої ідеології до фашистської. Давайте з ними ознайомимося. 

Вождизм – гуртування навколо сильної харизматичної постаті.

Диктаторський корпоративізм – формування штучної еліти, яка вважає себе вищою за інші соціальні групи.

Етатизм – активне вторгнення держави в усі сфери суспільного життя.

Мілітаризм – нарощування військової міці, що носить характер масового психологічного фетиша.

Ксенофобія – ненависть до чужих, що має світоглядний характер.

Популізм – політична риторика, що живиться емоціями простого народу й користується ними для досягнення мети.

Фашистська ідеологія – організована сукупність ідей, покликана обґрунтувати доцільність вищевказаних політичних проявів.

Пригнічення індивідуальності, де інтереси простої людини об’явлені нічим перед інтересами партії, нації чи держави.

Якщо поглянути під цим кутом на різні партії різних країн, на їх програми й цілі, то можна побачити багато цікавого. Фашизм живий. Він живучий як борщовик. Як його не рубай – він і так проросте, і на місці однієї зрубаної голови з’явиться десять. Єдиний спосіб дієвої  боротьби – не допустити нової появи, обробити ґрунт.

Ґрунтом для фашизму є люди. Люди знедолені, згорьовані, залишені наодинці з власними проблемами. Люди, у яких є багато больових точок, на котрі можна тиснути, маніпулюючи.

Звісно ж, зручно вказувати пальцем на шаленого сусіда і жалітися, що всі фашисти світу оселилися саме там. Краще давайте подивимося, що у нас. Подивимося не через призму діючих партій – з них до справжнього фашизму жодна не дотягує калібром, хоча місцями тотожність із критеріями Віпермана вражає.

Давайте подивимося самі на себе. Чи є в нас, звичайних громадян, потенціал стати зернятами фашизму?

Вождизм. Цим вірусом заражений кожен, хто нічого не робить для власного добробуту, бо сподівається суто на доброго царя, який прийде і стрімко нахилить усіх негідників у непристойну позу. І наведе порядок, звісно ж.

Диктаторський корпоративізм. Сильних еліт у нас немає взагалі. Зате є загрозливе явище, що несе в собі серйозну загрозу виникнення фашистського корпоративізму. Це – пристосуванство. Пристосуванець – це той, хто примазується до певної еліти, хто добивається цілей у бізнесі чи кар’єрі заграванням і вилизуванням м’яких місць регіональним чи державним царям гори. Як правило, пристосуванець не є ідейним, йому все одно, кому служити, головне аби був зиск. Масовість подібних явищ можна частково пояснити бідністю населення, але це все – чудовий чорнозем для проростання корпоративізму по диктаторському типу, якщо врешті-решт одна з поточних політичних еліт перегризе інших і стане державотворчою.

Етатизм. Давайте знову подивимося на настрій народу. Ми чекаємо від держави дива, вирішення проблем, забувши про таку річ як власні зусилля. Це дещо схоже на вождизм, тільки в ролі очікуваного рятівника від усіх бід виступає держава. Немає лампочки в під’їзді, темно роками, але ж то держава має замінити. Десять гривень за лампочку шкода, бо це ж пляшка пива. Формально людина, що так мислить, буде права. На ділі небажання вирішувати власні проблеми, нерозуміння, що держава починається з дій кожного, невміння бачити далі власного порогу – це чудовий гумус для зростання етатизму.

Мілітаризм. Дуже делікатна тема. Скажімо так – чи згідні ви пробачити волонтеру крадіжку тільки тому, що він волонтер? Чи має право учасник АТО пиячити й хуліганити в мирних умовах далеко від бойових дій тільки тому, що він учасник АТО? Чи є бойові дії на Сході виправданням усіх бід нашої країни? Фетишизація всього, що пов’язане з армією і війною – впевнений крок до мілітаризму, і тому кожна відповідь "так" на вказані питання – це порція добрива для плідного зростання зернят фашизму.

Ксенофобія. Звісно ж, ми маємо повне право вважати російську політичну еліту винуватцями конфлікту на Сході. Але чи варто ненавидіти всіх росіян? Тотальна русофобія, котра активно пропагується багато ким і багато де, є безперечним варіантом ксенофобії, на жаль.

Популізм. Живильне середовище популістів – електорат. Любите мед у політичних програмах? Віддаєте свій голос не за діла, а за ласі обіцянки? Подобаються політики, що вправно говорять? Якщо так – ви вже сьогодні готові привести до влади чергових популістів.

Дорогі читачі. Чи приміряли ви до себе кожен пункт? Чи є подібні настрої у вашому оточенні? Чи боретеся з такими явищами?

Сформувати політичну силу, розробити переконливу ідеологію, яка пояснить доцільність певних методів і перетворить втягнену людину на піщинку нового видатного механізму - справа техніки. Свіжий варіант фашизму може зрости будь-якої миті. Якщо для нього буде ґрунт. Ґрунтом може стати кожен з нас. Ми і наше оточення. Наші больові точки видно, мов на долоні. На них уже тиснуть. Чи дамо себе ошукати?

8 травня 1945 року гітлерівська Німеччина капітулювала. День Перемоги – привід згадати й задуматися. Отож, чи переможений фашизм як явище? Чи реальна реінкарнація чогось подібного у нас? Що ми зробили, аби цього не повторилося?

Чи здатні ми знищити в собі зерно потенційного фашизму?

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter