Над життям треба нам думати

Нова книжка Михайла Алмашія «Еволуція світозора» – обсяжне видання – 532 сторінки, на думку автора, практичної і осмисленої дослідницької роботи, коли все підлягає критичному аналізу того, з чим маєш справу в житті.

Але спершу з’ясуймо назву книжки, щоб зрозуміти суть написаного. Публіцист дає своє тлумачення: «еволюція» за законами і формами мислення (логіки) означає процес поступових і безперервних якісних змін чогось (розвитку природи, способу життя і мислення людини), «світозор» (світогляд) – це тлумачення й розуміння людиною світу, життя і його процесу, природи і суспільства. Таким чином, у книзі простежується і світоглядна позиція не лише автора, а й інших фігурантів, які причетні до оцінки тих чи інших граней людського життя (вчених, письменників, фольклористів), Михайло Алмашій додає, що його авторська «еволуція світозора» продовжувалася все свідоме життя.

А починалося його життя так: народився 2 жовтня 1930 року в с.Ромочевиця, за чехословацького режиму, батько змушений був два рази їздити в Америку на заробітки. За більш як дванадцять років заробив гроші, щоб купити землю, побудувати хату, вивчити в гімназії чотирьох синів (в радянський час вони здобули безплатну вищу освіту і всі працювали на Мукачівщині). Михайло вступив на істфак Ужгородського університету. І вже тоді захопився краєзнавством, створив літопис Ромочевиці, зайнявся музикою, став хормейстером Залужанської середньої школи. Перший запис зробив у трудовій книжці в 1953 році, а другий – у 1996-му, це був шлях від класного керівника до заступника директора школи. Правда, був у школі не істориком, а викладав російську мову і літературу, дещо пізніше призначений організатором позакласної і позашкільної роботи – на правах заступника директора школи.

Можна перераховувати й перераховувати те, що Михайло Іванович створив за ті роки, котрі вмістилися між тими двома записами. Скажемо лише про декілька, зокрема про те, як за його сприяння учнівські колективи допомагали в позакласній та позашкільній роботі, як застосовувався підхід до навчання і виховання. Це тоді Михайла Івановича обрали головою об’єднання шкільної ради, вона вперше в державі створювалася за розпорядженням міністерства освіти. Прагнули скоординувати зусилля педагогічного колективу і дитячих організацій за допомогою батьків. Це означало – працювати на демократичних засадах, до чого постійно прагнув Михайло Іванович! Втім, жадав щоб були в школі міжкласні конкурси художньої самодіяльності, аби виявляти юні таланти.

І це вдалося – Залужанську школу назвуть «малою консерваторією», через неї пройдуть майже п’ятсот дітей з базового і навколишніх сіл.

Михайло Іванович ще став заслуженим учителем України, здобув ряд інших титулів – він про це скаже в своїй цікавій книжці «Мої метаморфози», багато в нього ідей русинства – ще в університеті написав перші глибокі статті – хотів, щоб мова його батьків і того населення, що з ними жило, усіх тих, хто тепер спілкується, надто в селах, – не тільки збереглася, а й примножилася. Написав підручники «Слово за слово» (це була справжня Русинська читанка!), «Основи християнської моралі й етики». Та ні в міністерстві освіти, ні в державних органах, ні серед русинських лідерів не було належної підтримки. М.І.Алмашій не опускає рук – він стає автором і співавтором книг «Ромочевиця», «Основи наукових досліджень», «Наша школа», «Энциклопедия Подкарпатской Руси», вникає і в культуру лемків, з-під його пера виходить більше сотні навчально-методичних праць й статей з найрізноманітніших тем, у першу чергу, звичайно, шкільних.

У книзі «Еволуція світозора» автор зосереджує немало уваги на питаннях русинського мовознавства, зокрема, як уберегти мову від знищення. До честі автора: він друкує в газеті «Новини Закарпаття» інтерв’ю з поетом Іваном Чопеєм, рецензію на книгу нарисів Василя Молнара з села Голубинне на Свалявщині, театральну рецензію на виставу обласного театру ляльок, створену за п’єсою письменника, прозаїка і драматурга Дмитра Кешелі «Недотепа із Вертепа». До речі, тут вміщено ще дві рецензії на прозові твори цього неординарного письменника, і можемо прочитати думки Михайла Алмашія на ще кілька творів Василя Молнара.

Широко розглядає автор духновичіану – педагогічну, літературну і філософську діяльність Олександра Духновича. Окремими розділами подано роздуми про мистецтво і народно-співанковий фольклор Залужжя і Мукачівщини, про автора і написане ним. Широка й глибока бесіда для «Музики» в Київ, де він багатопланово розповідає про обдарованих дітей і про педагогів Залужанської середньої школи, в якій працював педагогом і в якій вів чотири десятки років оркестр народних інструментів, побував з вихованцями у багатьох містах тодішнього Союзу, у Естонії. Стали лауреатом республіканського конкурсу...

Про нього писали різні газети, професори і письменники, надто – мукачівська міськрайонна газета «Панорама», з якою упродовж років підтримує творчі зв’язки. За параметрами «Людяність, професіоналізм, діловитість» газета провела опитування своїх читачів, які в 1997-му визнали Михайла Алмашія «Людиною року». На його книжки «Ромочевиця», «Мої метаморфози», «Залужанська школа на сходинках історії» опубліковані в «Панорамі» відгуки, а на «Еволуцію світозора» буде рецензія. Треба додати, що ця книга – науково-публіцистичне видання, вийшла вона торік у видавництві «Карпатська вежа». Михайло Алмашій взяв на себе й редакторство.

Матеріал опубліковано в газеті "Панорама" від 19 січня.