Він усе подолав

Меденці Маргарита 13 квітня 2017 року 12:18 1030

У книжці Михайла Яковича Шушкевича «Стежини і дороги долі» вміщено ряд портретних  знімків. Очевидно це  не випадково. Бо кожне наступне  фото, окрім  натяку на вік та на кар’єрне  просування,  демонструє  рівень досягненої духовності та міру самоутвердження. Портрети – як епізоди його долі.  Для прикладу, якщо  погляд  Шушкевича–солдата обережний і насторожений  невідомістю, то обличчя тридцятирічного старшого лейтенанта, слухача  військової Академії  тилу і транспорту – просвітлене гідністю, знаннями. Михайло Шушкевич-капітан: на знімку він стурбований тягарем відповідальності,  але вдаваною суворістю вже навчився маскувати сумніви,  вагання і нерішучість.  Сорокарічний підполковник, головний інженер дислокованої  в Мукачеві 60-ї бригади  з будівництва  доріг – позує фотографові  зі спокійним, упевненим виразом обличчя;  погляд Михайла Яковича випромінює внутрішню твердість. Вже  тоді підполковнику личили  бирядки з його ж вірша «Поет і вчитель»,  який  він напише аж черездвадцять  років–  як присвяту другові, поету, педагогові Левкові Воловцю:

На вигляд недоступний, строгий,

А в дійсності  – щедрот взірець…

…Усе спізнав по самі вінця

Та не спіткнувся, не упав...

Є у книжці портрет Михайла Яковича у званні полковника, начальника військового  відділу  при міністерстві будівництва підприємств нафтової і газової промисловості у місті Тюмень (1981 – 1991 рр.). Світлину годилося б підписати однією фразою: він усе подолав.

Проте, як зізнався Михайло Якович, інколи його настигали розчарування,  сумління гнітилося суперечливими  запитаннями, на кшталт: чи варто було сліпо йти за мрією й віддавати  армійській службі  тридцять років життя? Моментами став оглядатися назад,  бо  завжди спокійніше і безпечніше знаходитися на першій щаблині драбини. Що ж, для вдумливої людини цілком природно  усвідомлювати, мов справджені надії – розчаровують.  Водночас  Михайла Шушкевича зігрівала гордість за побудовані під його керівництвом  дороги. А  прокладено, вимощено  їх  було багато – на  Придеснянщині,  на болотах Тюмені, у горах Карпатах.  Отож і не дивно,  що за  обов’язками не мав часу  на тривалекаяття.  Як результат,  полковник у відставці  Михайло Шушкевич  виніс  багато вражень, хвилюючих спогадів,  навчився шанувати  думки і почуття інших людей.  Недаремно батьки з дитинства нагадували синові,  мовляв, найбільш визнаним у світі талантом є любов до людей. Всі інші здібності мало чого варті  без уміння розуміти  ближнього, співчувати йому.  Згодом автор Михайло  Шушкевич у  вірші «Срібна земля» так пропагує батьківську науку:

Та попри золото, срібло і руди

У ріднім, милім диво-краї

Безцінний скарб – це люди!Люди,

Що працею край величають.

Розкрилюється поетичний талант Михайла Шушкевича, відколи  звільнився від муштри,  дотримання  субординації та  гнітючої ієрархії.  Натомість він сповідує красу природи і силу добра. Й тут, як той паросток, що шукає виходу назовні; як вода, котра будь–що проб’ється на поверхню – так  у серці й думках Михайла Шушкевича заявив про себе поет.

Але  він  у мирний час  був офіцером радянської армії. Й на різних  етапах кар’єрного зростання  одним із його завдань було виховати солдата в дусі ідей соціалістичного суспільства, демократії і братства народів,підготувати будівника комунізму. Очевидно завдяки середовищу, де минало  дитинство, а потім і  під впливом обставин, за яких мужнів Михайло Якович,  –  в його  особі наше місто одержало доброзичливого керівника літоб’єднання «Рідне слово». Ціла плеяда  поетів і прозаїків та гумористів набула  при ньому  окриленості творчістю. Та й  сам Михайло Шушкевич–  теж писав і видавав книжки. Вчитуючись  у  його ранні вірші, легко збагнути почуття, що хвилюють  душу і тривожать думки поета. Але  дисциплінований офіцер у відставці воліє тримати на припоні  емоції,  пам’ятаючи про встановлені межі для  спогадів, що їх виніс з минулого.  Можливо, через це  не всі ранні твори  Михайла Яковича переконливі, запальні. Не  кожен  вірш  пропонує  сміливу пропозицію та впевненість у наслідках. І, що найпримітніше, –  читач  не  одержує конкретних відповідей на запитання: яким  шляхом іти  та  як досягти мети?

Торкається  Михайло Шушкевич актуальної і тривожної теми у  творі «Щедрий ліс» (2001рік). Тут він  безпорадно зізнається, мовляв, не знає як боротися з проблемою. Крім того,  вдається  до  стандартних образів  і  висловлювань.  Цей твір  слабо  картає  могутніх зловмисників.  Натомість доречніше  було би  відтворити страждання і муки природи,  волати  до совісті людців–лиходіїв, персонально їх викриваючи. Тоді, імовірно, до  автора приєднається  народ – сила, якій важко протистояти. Бо ненависні , не лише  поетові, винищувачі природних  багатств були і є:  вони навіть не змінили методів своїх злодіянь,  хіба що одяг і транспорт у них тепер інший  – розкішніший.Схоже,  в ранніх творах Михайла Шушкевича  даремно  шукати ініціативного правдолюбця чи натхненного філософа. Здебільшого він творив як поміркований оповідач та смиренно налаштований лірик.

І  вже  значно виразніше звучать мотиви боротьби за збереження  довкілля у творі  «Нерівний бій».

Нерівний бій! Нерівні сили!

В атаці загребущі руки.

Ревуть і виють бензопили,

Смереки падають і буки.

Написане  тут привертає увагу до проблеми, спонукає до осмислення лиха. Очевидно, що Михайло Якович наважився  вкласти у рядки  весь біль, що  на той час переповнив його серце.

 Згодом  Михайло Шушкевич  сміливо  і  впевнено  заявляє  про роль поета у суспільстві.  Взяти хоча б рядки з його вірша «Якщо ти поет»:

Якщо ти поет – дорожи своїм словом,

Вкладай в нього душу  і серця вогонь,

Добірне зерно відділяй від полови…

Та все ж, як людині м’якої  вдачі,  Михайлові Яковичу найкраще  вдаються вірші  про  красу Карпат, ніжність душі  й потребу сердечної любові. Уміє  він лірично відтворити  особисте сприйняття барв, звуків, рухів навколишнього світу.  Його вірші  сповнені глибокої шани, захоплення, відданості та чарівних сподівань, –  коли пише  про рідних,  матір, батька, дружину та дітей.  Імовірно зворушать читача  твори Михайла Шушкевича про любов до рідного  краю, про витівки погоди  у різні  пори року.  Інодіздається, що у  мить написання вірша –  куточок природи « позував» саме для  Михайла Яковича. Стигла  лірика місцями  пропонується  у розділах «Цілющі джерела»  та  «Сад цвіте», що увійшли до  збірки «Жнивове поле», а також у розділі «Природи вічний плин» – зі збірки «Стежини і дороги долі».Тут письменник щирий, відвертий, глибоко занурений у власні переживання, окрилений  позитивними враженнями  – все це дозволяє  йому  написати твори з ефектом присутності у них самого автора. Для прикладу, рядки з вірша «Наперекір стихії»:

А я пливу у гавань світлу,

Туди, де обрій пломеніє,

Де сонце лагідне й привітне

Дарує радість і надії.

Цікаво  трактує Михайло Шушкевич історичні події,  намагаючись  оцінити діяння  величних постатей з минулого. Допомагає йому  вроджена допитливість і потяг до тлумачення архівних документів.  Мотивація до активного  життя прослідковується у творах «Володар» –  про князя  Федора Корятовича»,  а також

«Володарка»  – про Ілону Зріні, яка  тривалий час володіла Мукачівським замком .

Утім, кожна людина колись починає вдивлятися у відпущений для неї час, сподіваючись,  що  Всевишній подарує його  якнайбільше.  Адже скільки  ще недовиконаного!  А  належить встигнути скрізь і всюди.  Чи  не  внаслідок подібних причин  Михайло Якович відмовився від  керівництва  літературним  об’єднанням «Рідне слово»? Бажає  з повною віддачею  взятися за  першочергове? Адже завчасно підготував достойну наступницю  – Тетяну Стефанівну Рибар, члена НСПУ. Разом зі світлої пам’яті Василем Васильовичем Пагирею  упорядкував і перевидав  друге видання збірки «Мукачево. Ліричний портрет» –  у книжці  надруковано вірші  28  мукачівських  поетів.  Подбав Михайло Шушкевич і про вихід альманаху юних  обдарувань  –  до збірки увійшли  заздалегідь відібрані перші твори школярів міста Мукачева. А вже  після цього  занурився у власну творчість.  Хай там  як,  а відтоді  поезії  Михайла Яковича – змістовніші й привабливіші. Що ж,  засобом  боротьби за власні  принципи  іпереконання  полковник у відставці  обрав слово.  Глибоко  усвідомлюючи, що  слово  письменника  впливове й дієве, якщо воно сміливе,  доброзичливе  і  щире.  А коли це необхідно, то  слово  поета  має бути закличним і гострим, аби потрапляти в ціль. Варто сподіватися, що так воно і буде, бо Михайло Шушкевич – поет, який  поступово  і чарівно  удосконалюється. Тож у  царині  творчості він  усе здобуде.

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter