Думи всього життя у день святої Анни

Греба Василь 12 жовтня 15:33 7272

Споконвіків День святої Анни настає після найдовшої ночі в році – 22 грудня. Тоді праведні люди відчувають полегшення на душі.

У поета Василя Густі в цей час, як і в усьому житті, посилюються роздуми про смисл буття, філософське бачення, відтак глибоко формується художнє узагальнення:

Це все – життя.

Це те, що вже було –

Зі мною, з кимось,

А можливо – з вами.

Крило весни і осені крило

Несуть нас над прожитими роками.

Справді – це життя. Поет весь у ньому. Ми відчуваємо його силу у кожній книзі, від першої збірки «Перон» (1977 рік, Боже, як далеко!) із вступною статтею відомого поета, дещо пізніше – лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Петра Скунця, – до збірок поезій «Жадання дороги», «Обличчя», «Пригорщ краплин», «Калина в інеї», «Простеліть мені, мамо, рушник», «Зерно в ріллі», «Між берегами тиші», «Березове колесо» і ще декількох книг, серед яких є і непоетичні, які автор написав, думаю, «для розрядки», щоб набрати нових зарядів для поезії, це – видання оповідок «Пляшка бургунського», есеїв «Кого я знав, кого люблю», малої прози «Сонце над Карпатами», правда, вона словацькою мовою, але я прочитав легко. І все мені було зрозумілим, коли вийшла недавно ще одна книжка оповідок (видавництво Ольги Лоре, Ужгород), обсяжна – 250 сторінок – «Молитва грішника». Автор і тут буде на висоті.

...Але я взявся прорецензувати збірку поезій Василя ГУСТІ «Світанок у День Анни». Одразу скажу – це книга не стільки за порядком, скільки за своєрідним, просторовим змістом та формою і жанрами: автор непоспішно, але переконливо й навіть міцно відтісняє класичні вірші й посилює лавину верлібра (фр. vers libre). Це – вільний вірш, побудований на однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі змістовних частин речення:

Здається часом, що життю мстимось,

У вчинках, відчайдушній боротьбі.

Коли ж усе минулося, вляглось,

То вийшло, що помстились лиш собі.

Але на певний час полишимо верлібри. Вступне слово до книжки написала письменниця, поетеса Мар’яна Нейметі. Вона дала високу оцінку і життю, і творчості Василя Густі, знайшла нові поетичні барви, властиві тільки авторові. А потім, перш ніж читати далі, нас зустрічає виокремлена поетом молитва:

Отче наш! Незримий, але сущий,

Да святиться імено Твоє!

Як сьогодні, так у дні грядущі

Твоя воля нам снаги дає.

Та повернімося до поетичної святої Анни в народній образності, яку подав нам поет Василь Густі. Він нагадує, що в переддень святої Анни, повторимося – 22 грудня – найдовша ніч у році. «Вона неначе завершує кальварію страждань, тривог, відчуття приреченості, дарує почування віри й надії, відродження, продовження життєвої дороги у сяйві Любові».

В День Анни –

Світанок дитинно-цнотливий,

Як усміх у сні –

непорочно-щасливий.

У День Анни, звичайно, найбільше вирує кохання, і найчистіше воно щемливе. В автора у День Анни «світанок, неначе зернина, з якої зростає омріяна днина».

Книжка – філософська. Складається з п’яти довершених циклів: «Крило весни і осені крило», «Устами березня», «Із партитури вересня», «Капіляри» й «Чотирилиста команичка». Кожен з циклів досконалий, наповнений авторськими, не позиченими образами. Побачимо тут і дещо незвичайний вірш, що ніби зітканий з одних дум автора – «Перед пам’ятником І. Франку. На Личаківському кладовищі»:

Та, як Мойсей, він вперто йшов,

Надіявся і вірив, мріяв,

Що із чола його ЛЮБОВ

І піт зітре, і кров омиє

За муки всі й труди земні.

І ніби продовженням стала поезія (вона звучить як поема) «ІВАНУ ІРЛЯВСЬКОМУ – ПОЕТУ, ПАТРІОТУ, ЛЮДИНІ – розстріляному разом із Оленою Телігою, Іваном та Анною Рогачами у Бабиному Яру 20 лютого 1942 року» (Іван Ірлявський із закарпатського села Ірлява). Ось рядки з цього вірша:

Бабин Яр. Адський жар. Чорний слід. Лютий лід.

Кров запечена. Чим тут зарадити?

Не розрадить ніхто у Ірляві мій рід.

Моїй зірці – одне лише – падати.

У книжці автор час від часу подає релігійні поезії. І це не «данина моді»: у нашому житті кожен день має починатися з молитви, бо ми християни.

Притулюсь чолом до Плащаниці.

Серцем всім, стражданням переймусь,

І мені той Хресний Шлях явиться,

По якому йшов колись Ісус.

Або «Ангелу-Хранителю, я й не уявляв», «У День Стрітення» та інші. Ми залишимо решту циклів на розгляд читачів – хай вони «замисляться на сто думок» – поезія Василя Густі глибока, як криниці у Королеві на Виноградівщині, де починав свою першу й значущу в усій подальшій творчості книжку поезій «Перон».

Та ми обіцяли повернутися до верлібрів. В анотації до книжки прямо сказано, що «... автор класичного вірша зараз вразить читача ще й пронизливими верлібрами (рядки верлібра, або вільного вірша, мають різну довжину, не поділяються на стопи, в них різна кількість наголосів і розташовування довільне). У світовій поезії верлібр з’являється в кінці XIX століття. Він нелегкий у поезії, та це не спинило Василя Густі – і на цій ниві урожаїть:

Ми часто боїмось і там,

Де страху не бувало.

Тому й на камінь впало

Зерно, що сіє Доброта.

І ще один верлібр: «Життя підпустило мене зовсім близько – настільки, щоб я народився». Аби повернутись, до свого перону, «забрати себе, юного, у свій танок, який настає у День Анни – після найважчої в році ночі».

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter