Нас гартувало "Полум’я"

Як нормальна людина ніколи в житті не забуде перший поцілунок з коханою, так і письменник назавжди збереже свої невимовні почуття про ту мить, коли на шпальтах газети вперше побачив твір із власним прізвищем.

Такий поцілунок долі я отримав більше півстоліття тому зі сторінок тодішньої газети «Прапор перемоги». Вона і стала моєю хрещеною мамою і як письменника, і як журналіста.
Й досі не можу знайти слів, аби передати, що відчував, коли тримав мукачівську райновинку із першою в житті публікацією. Здавалося, що водномить у мене за плечима затріпотіли крила: ось тепер мене знають не тільки усі люди, а й навіть усі сільські пси пізнаватимуть, а ворони заздритимуть…

Але чудеса на цьому не завершилися: через кілька днів я отримав перший гонорар. Не гонорар, а гонорарище – аж три карбованці. Сумніваюсь, чи нинішні офіційні і підпільні мільйонери і мільярдери почуваються такими щасливими і багатими при своїх неймовірних статках, як я тоді із своїми «трьома рублями». Більше місяця носився зі своїм скарбом і ніяк не наважувався розміняти такі «грошища». Зичив під них дрібні і обіцяв конче повернути, коли розміняю свої великі… І догрався до того, що врешті-решт їх загубив…
Звичайно, це прикрість, але невелика, бо хіба порівняєш її із тим величезним щастям і відчуттям багатства, з якими я прожив цілий місяць.

Ось так, із іронією і щемливою ностальгією, згадую про першу публікацію у «райновинці» – так називали поміж собою у нас люди «Прапор перемоги». А ще ніколи не забудуться літературні дискусії, навчання, зустрічі із відомими майстрами пера у творчому об’єднанні «Полум’я», яке працювало при газеті і за її підтримки… Саме тут познайомився із великими і незабутніми Йосипом Жупаном, Лукою Дем’яном, Юрієм Мейгешем… У своєму становленні завжди буду вдячний тодішнім працівникам редакції: головному редакторові Михайлові Дашковському, Михайлові Лендєлу, Василю Гребі, Іванові Копчі, Віктору Дворниченку.

Не всі, хто починав свою творчість у об’єднанні, стали професійними письменниками і журналістами. Проте, наскільки мені відомо, майже всі, хто відчув у «Полум’ї» тепло і жар слова, стали згодом людьми – порядними, чесними, справедливими і обов’язковими.