Про реформи правової системи нашої держави

Після новорічних свят маю у вихідний день трохи вільного часу. Тому хотів би як тему для дискусії та обговорення викласти тезисно декілька своїх думок стосовно реформування правової системи в нашій державі.

Одразу хочу зазначити, що мої думки носять саме тезисний характер, тому що кожне з питань та позицій, які я торкнуся може й навіть повинно мати предметний аналіз з детальною мотивацією тієї чи іншої позиції. А це виходить за формат не тільки прийнятний для "Фейсбуку", а й взагалі формат прийнятний і зрозумілий для широкого загалу, саме якому адресований цей матеріал, а не лише для вузькокорпоративного професійного середовища. Я вважаю такий формат правильним, оскільки реформування правової системи стосується всього суспільства, оскільки без наявності правової держави неможливе існування справді демократичної, цивілізованої європейської країни. Безперечно фундаментальні реформи в цьому плані потрібні, але те, що я бачу, що відбувається в нашій державі з точки зору ефективності цих реформ очевидно, що оцінювати позитивно неможливо. Навпаки, наявна відсутність системного підходу та бачення, що ми в кінці-кінців хочемо досягти в цьому питанні крім намірів, декларації та створення якихось нових структур.

З моєї точки зору наразі у правовій системі нашої держави має місце повний дисбаланс при наявності намагання керувати нею в ручному режимі. Тобир, правова вакханалія, правовий хаос.

При цьому всі говорять про реформи, не маючи жодного цілісного бачення та концепції цих реформ як таких. Ідемо по пунктах:

1. Судова система. Безспірною аксіомою і одним із фундаментальних принципів існування правової держави та демократичного суспільства є незалежна та ефективна судова влада. Але реформа судової гілки влади у спосіб, в який її проведення пропонується, тим більше з довільними трактуваннями і інсинуаціями навколо неї взагалі носить, і це потрібно визнати, загрозливий характер повного розвалу судової системи, на залишках якої буде існувати її керована модель в режимі пострадянського «телефонного права». При всіх недоліках та очевидній корупційній складовій велика частина наших суддів є людьми фаховими та моральними. Вони не кращі і не гірші, вони члени реального українського соціуму з менталітетами цього соціуму. І абсолютно не факт, що якщо ми далі будемо їх в такий спосіб реформувати і намагатися всіх замінити їм на зміну прийдуть кращі, моральніші та ефективніше працюючі. Суддя має бути фахівцем. До речі, і європейські інституції, хто б там що не перекручував, категорично проти огульної люстрації, зміни (називайте як завгодно) всієї судової системи та її судового корпусу. Не все в наших суддях і судовій системі так погано, як це малюється. Крім того, я абсолютно не впевнений, що запропоновані реформи, принаймні у варіанті того, що я знаю, матимуть своїм наслідком покращення цієї системи.

2. Про прокуратуру. Позитив поки проглядаються тільки один – відміна загального нагляду. Негативів маса і з цим зіштовхуються всі практикуючі юристи. Скорочення дійсно фахівців при реорганізації системи прокуратури, яка звелася тільки до укрупнення територіальних прокуратур. По суті, це ми вже проходили в тих чи інших формах, і така структурна організація прокуратури ще не означає її автоматичну ефективність. При чому хотів би зазначити, при всій повазі, що не розумію такого масового залучення до правової системи нашої держави тих же вихідців із Грузії. Невже у нас в країні немає людей чесних, професійних, морально гідних, які є справжніми патріотами? І створення всіх цих антикорупційних і т.д., т.п. органів та безкінечні конкурси формування їх складу – все це нагадує дитячі ігри. Можна говорити дуже багато. Знову скажу, формат, який я вибрав, не дає можливості фундаментального аналізу, тому викладаю свої думки тезисно, подобаються вони комусь чи ні.

3. Реформа Міністерства внутрішніх справ. Відкинемо елементи справжнього шоу з дівчатками в фуражах, задамо собі запитання: що помінялось з того, що міліцію поміняти на поліцію? Поки, як практикуючий адвокат, я бачу повний ступор у функціонуванні слідчих органів. Скажу інше і думаю, до моєї точки зору приєднається багато юристів: якщо зважувати всі за і проти – старий КПК був праще нового. Є справді певні новації, ну наприклад, у питання змагальності сторін, але з точки зору ефективності старий КПК, на мою думку, був кращий. Система реєстрації будь-яких, навіть, скажемо відверто, «белібердового» характеру заяв, нічого іншого, крім створення бюрократичної системи і завантаженості не принесла. Натомість унеможливлений один з атрибутів ефективного захисту – це оскарження особою постанови про порушення кримінальної справи. Про європейські правові стандарти потрібно не тільки говорити, треба мати комплексний підхід. А так, нове – не обов’язково краще.

4. Безоплатна правова допомога. В цьому питанні є свої плюси, є мінуси, як у багатьох інших питаннях. Очевидним плюсом є хоча б те, що багато адвокатів, які працюють у цій системі, знайшли свою професійну реалізацію на певній оплатній основі. Багато чого вони хорошого роблять і багато з них мають хороший фаховий рівень (я це бачу по Закарпаттю). Про це треба сказати відверто. Але відверто треба сказати й інше: По суті створюється абсолютно підконтрольна державному управлінню державна адвокатура, що вкрай неприпустимо для будь-якої справді правової держави. Сам принцип існування незалежного і ефективного правозахисного інституту повинен базуватися на його незалежності та самоврядності. А так, на якісь напівдержавні, напівграндовські кошти та ще якість незрозумілі джерела створюється «Міністерство державної адвокатури», яким переважно керують люди, що не мають жодного відношення до професії адвоката.

5. Про реформу адвокатури. Чинний Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у своїй базі носить прогресивний характер. Нарешті на Україні створена самоврядна професійна організація НААУ і це є очевидним позитивом, що відповідало вимогам Європейського Співтовариства, прогресивному баченню моделі існування цього правозахисного інституту адвокатури. При всій критиці сформована вертикаль адвокатського самоврядування та її керівні органи за три роки довели свою ефективність. Це є очевидним і визнається переважною більшістю адвокатів. Тому реформи у сфері адвокатури повинні носити виключно характер внесення доповнень чи змін до закону стосовно підсилення незалежності адвокатури від держави, унеможливлення впливу на неї, захисту професійних прав адвокатів, питання введення так званої адвокатської монополії, соціальних та пенсійних питань, оподаткування тощо. Треба удосконалювати те, що ми маємо, а не знову намагатися здійснювати хаотичне реформування в цьому питанні також.

Закінчення. Можна говорити про багато чого: про систему юстиції, Службу безпеки та інше. Але я хотів би знову зазначити, що побудова будь-якої справді демократичної країни неможлива без наявності в ній самих принципів правової держави. Це ясно, зрозуміло і до цього ми повинні йти. Але ті псевдореформи, які я бачу, носять безсистемний характер і реального, а не декларативно-удаваного позитиву в них дуже мало. Я дійсно так вважаю. Все це може привести до вакууму правової системи, правового нігілізму та вакханалії. Якщо ми хочемо, щоб Украхна була державою, Яка живе за принципом не закону сили, а сили закону, ми маємо мати чітке бачення, які реформи і в який спосіб до цього призведуть.