Грузія, яка змогла

Гарагонич Іван 12 грудня 2016 року 09:54 6179

Маленька, але горда держава на південно-східному узбережжі Чорного моря продемонструвала всьому світу, що значить справжня сила волі.

Мандрувати країнами пост-радянського простору – це завжди виклик навіть для найекстримальнішого туриста. Якщо ти, звісно, не народився на цих теренах . Ніколи не знаєш, що на тебе може очікувати, тим більше, коли все далі просуваєшся углиб на схід Європи.

Зізнаюсь чесно, після поїздки у 2014 році у Вірменію, відкривати інші країни колишнього СРСР не вважав за потрібне, оскільки здавалось, що щось нове там навряд чи побачиш. На фоні Європи, яка стрімко розвивається, більшість з цих країн досі виглядають «совковими». Але при цьому все ж була одна країна, яка невідомим мені раніше магнетизмом так і вабила до себе. Так, саме – Грузія. Тому, коли доля подарувала можливість відкрити для себе і Джорджію (а саме так Міністерство закордонних справ цієї країни висловило прохання називати свою країну), не роздумуючи ані хвилини, спакував дорожню сумку і поринув у вир пригод.

Свою подорож розпочав з одних із двох найбільших повітряних «воріт» країни – міжнародного аеропорту в місті Кутаїсі. До слова, цей важливий логістичний елемент має надзичайно вдале розташування, що й сприяє його успішному розвитку. Якщо взяти до уваги той факт, що офіційно аеропорт працює лише з 2012 року, то кількість рейсів і літаків, що регулярно приземляються тут, просто вражає.

За годину їзди від Кутаїсі розташоване відоме курортне містечко Кобулетті. В літній сезон цей оазис на березі Чорного моря переживає справжній туристичний бум, а от взимку про туристів нагадують лише їх… загублені скарби. І як в будь-якій логічній історії на ці «подарунки» моря є свої шукачі. Кілька днів море штормило і спостерігались серйозні приливи, а вздовдж набережної десятки чоловіків різного віку в гумових чоботях пильно вдивлялись в те, що принесла з собою вода. Пізніше один з чоловіків, побачивши нашу зацікавленість його роботою, не приховуючи свого захоплення, показав золоті вироби, які йому пофартило знайти в той день. «Вы теряете – мы находим», – резюмував чоловік віком під п’ятдесят років. Часом здавалось, що це єдина робота, якою можуть себе зайняти люди в час міжсезоння, коли туристів немає. Зачинені готелі, бази відпочинку, поодинокі пішоходи на вулиці – все це ще раз наводило на думку, що життя в цих краях вирує тільки в теплу пору року.

Тим більш контрастним і незвичним на фоні тиші виглядала друга точка подорожі – столиця автономної республіки Аджарії – Батумі. Місто розташоване в Батумській бухті на південно-східному узбережжі Чорного моря, за 20 км від державного кордону Грузії з Туреччиною, останні роки переживає справжній бум. Цьому є кілька причин. По-перше, тут функціонує великий порт (вивіз нафтопродуктів, цитрусових, чаю, консервів). Це кінцевий пункт Грузинської залізниці і Кримсько-Кавказької пароплавної лінії.

По-друге, на території міста функціонує спеціальна ігрова зона з величезною кількістю казино і супровідною до них інфраструктурою. Завдяки цьому місто динамічно розвивається, а в казні є завжди кошти для нових проектів.

Нарешті, останній третій і чи не найважливіший аргумент – район Батумі є найтеплішим на чорноморському узбережжі Кавказу. Завдяки цьому влітку від туристів тут немає відбою. Варто відзначити, що крім усього, для найвибагливішого туриста підготували чимало цікавих атракцій. Для прикладу, в 2012 році в Батумському «Парку чудес» був зведений один з прекрасних зразків архітектури, присвячений грузинському алфавітові. 130-ти метрова повністю металева сучасна будова, яка стрічками оперізує всі 33 літери грузинського алфавіту, являє собою конструкцію, схожу з клітинною ДНК.

Пересуватись по вежі можна тільки за допомогою ліфта, який становить собою зручну для огляду скляну конструкцію. У верхній частині цієї вежі розташовується ресторан, що обертається, обсерваторія, а також телевізійна студія. Проект належить іспанському архітектору Альберто Домінго Кабо.

Ще одне обов’язкове місце зупинки для туриста – статуя Алі і Ніно, автором якої є Тамара Квесітадзе, вже встигла стати однією з найбільш впізнаваних пам’яток Батумі, хоч і була створена зовсім недавно – в 2011 році. Чесно кажучи, слово «статуя» тут не зовсім доречне, так як «Алі і Ніно» являє собою динамічну інсталяцію.

Алі і Ніно – дві восьмиметрові фігури чоловіка і жінки перебувають у постійному русі – обертаючись віддаляються і зближуються, стають одним цілим раз в 10 хвилин. У темну пору скульп-тура красиво підсвічується, змінює кольори, чим приваблює численних туристів.

Але далеко не всі знають, хто ж такі Алі і Ніно і чим вони заслужили бути увічненими в композиції? Це герої однойменної книги авторства імовірно Курбана Саїда, в якій описується любов чоловіка і жінки – азербайджанця Алі хана Шірваншіра і грузинки Ніно Кіпіані, мусульманина і християнки. Дія роману розгортається в Баку і його околицях під час першої світової війни. У книзі стикаються інтереси двох різних культур – Сходу і Заходу. Але, незважаючи на всі перешкоди, що виникають на життєвому шляху головних героїв, у кінці їм все- таки вдається одружитися.

Таким чином, пам’ятник символізує вічне кохання і порозуміння між народами, власне, як і місто Батумі загалом. Розташована скульп-тура в самому центрі Батумі на Чорноморському узбережжі.

Як зізнаються самі грузини, пік розвитку Батумі припав на час президенства Михаїла Саакашвілі. Саме цей керманич зміг перетворити пострадянське містечко на березі Чорного моря у справжню перлину, яку щорічно відвідують мільйони туристів.

Далі буде...

Матеріал опубліковано в газеті "Панорама" від 15 грудня.

Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter