«Токсична» реформа

Головна цитата статті: "Натомість владі така структура зовсім не потрібна – і вона вирішила зламати і сам Закон, і саму Адвокатуру, щоб вже ніхто ніколи нікого не зміг «обирати». А тим більше таких лідерів і таку професійну корпорацію, яка зможе витримувати будь-які тиски, демонструвати незалежність та відстоювати  не тільки право на захист, не тільки базові принципи правової держави, а по суті й саму демократію в Україні. Владі така самоврядна, незалежна адвокатура не потрібна. Але вона конче потрібна нам громадянам, які хочуть жити в європейській країні, яка керується не законом сили, а силою закону".

***

Кожен наступний раз, коли мене призначають у виборчу комісію, чи то її членом, чи секретарем, або її головою, перше, що я роблю, це приймаю Присягу. У ній, зокрема, є наступні слова: «…беручи на себе повноваження члена виборчої комісії та усвідомлюючи свою високу відповідальність перед Українським народом, присягаю додержуватися Конституції та законів України…». За 15 років роботи на виборах, в тому числі і на різноманітних керівних посадах, я постійно намагався чітко дотримуватись того, що сказано у цих рядках. Адже, права обирати і бути обраним, право на чесні вибори, є тими основними засадами, на яких побудований будь-який виборчий процес у демократичній державі.

Однією з ознак легітимності влади у демократичній державі є та, коли ця влада побудована з представників, які перемогли у чесних демократичних виборах з чітким дотриманням усіх процедурних вимог, які висуваються до організації та проведення виборчого процесу у відповідності до Законів України, що регламентують виборчі процедури.

Правники та історики ще не один раз повернуться до теми зміни влади, яка відбулась в Україні в 2014 році. Тоді було змінено баланс політичних сил і до влади прийшли ті політики, які заявляли про своє прагнення змінити країну через проведення цілого ряду реформ, які на їхню думку, повинні сприяти подальшій демократизації державного устрою, тобто «наблизити Україну до Європи».  На думку «реформаторів» це наближення повинно відбутись у формі реорганізації принципів побудови державних інституцій, на тих самих засадах, за якими вони побудовані у провідних європейських демократичних державах. Під цими гаслами були ініційовані наступні реформи: реформа судової системи; реформа прокуратури; реформа міліції. Перші наслідки цих реформ, ми маємо змогу спостерігати вже сьогодні – суди недоукомплектовані; цілий ряд справ розслідуються роками; відмічається зростання злочинності.

Очевидно, що коли влада, яка все-таки сформована з кадрів, які є плоть від плоті попередніх владних еліт, береться за впровадження чогось нового, береться за реформи, то в результаті ми отримуємо все те саме, що було раніше, але під іншою вивіскою. А на додачу ми отримуємо «приємний» бонус у вигляді відсутності професіоналізму службовців, якими наповнюється кадровий склад відреформованих структур.

Здавалось би, у цьому випадку, команді, яка задіяна в процесі «європеізації» органів державної влади, слід би було зробити паузу та переосмислити процес. Можливо, слід би порадитись з європейськими партнерами, і в результаті цього аналізу внести корективи, які могли б сприяти усуненню негативних наслідків радикальних змін. Можливо, якби до процесу аналізу ефективності реформ, які проведені в правовій системі України, було задіяно провідні європейські інституції, то деяким реформаторам авторитетно та аргументовано пояснили б, що в певних моментах цих реформ, діюча влада припустилась помилок.

Будемо сподіватись, що йдеться саме про помилки, а не про злий умисел. Бо дуже часто, коли мова заходить про «реформи» в Україні, то експерти подекуди вживають такі слова, як «узурпація», «правовий нігілізм» і навіть нехтування нормами основного закону України – Конституцією. Крім всього, колеги з державних органів провідних європейських демократій могли б порадити нашим можновладцям не заграватись і перед прийняттям тієї чи іншої інституції, спершу проаналізувати ті принципи, на яких вона вже діє. Та «апетит приходить під час їжі». Під час проведення так званих реформ суду, прокуратури та міліції, ніхто зі старих кадрів цих структур в силу тих чи інших причин не продемонстрував своєї принциповості і не вчинив кроків до того, щоб використати свій напрацьований роками досвід, для розробки концепції реформування. Силовики здались без бою. Трохи попручались судді, але Вища кваліфкомісія суддів Україна швиденько показала, хто є хто: тому хто, все зрозумів, дісталося місце у Верховному Суді, а хто був проти – не пройшов кваліфоцінювання.

Окрилена своєю переможною ходою, влада вирішила взятись за останній бастіон правової системи – адвокатуру. І власне діяти тими самими методами. Тобто зробити повну «переатестацію» адвокатів та «залишити» при владі «покірних» адвокатів. З когорти тих, які не пручаються.

Але слід розуміти, що адвокатура - це правнича професійна структура, яка відокремлена від держави. Це є самоврядний, незалежний орган. Більше того, сучасна модель адвокатури, в силу її специфіки, саме і була побудована на тих самих засадах, які притаманні і аналогічним адвокатським об’єднанням в авторитетних європейських державах. І ще один нюанс: нині діючий Закон про адвокатуру приймався відносно недавно. І він, по-перше, був розроблений на тих самих принципах, до яких прагне Україна сьогодні, бо щодо його відповідності європейським принципам демократії висловилися свого часу експерти Венеційської комісії. По-друге, закон настільки відповідав вимогам часу (бо був одним з найпрогресивніших на теренах СНД, а подекуди – й Європи), що дозволив наче дамоклів меч «розрубити» гордієві вузли «непорозумінь» серед адвокатів в багатьох регіонах. Далеко за прикладом ходити не треба. Мені в силу своїх давніх ділових стосунків з адвокатською спільнотою Закарпаття, відомі не лише проблеми адвокатури, які лежать на поверхні. Так ось, я точно знаю, що обрання Олексія Фазекоша головою Ради адвокатів Закарпатської області свого часу стало можливим виключно  як компромісне рішення, яке задовольнило усю спільноту регіону. Таке рішення стало можливим виключно через прогресивні норми нині діючого закону про адвокатуру та систему адвокатури, вибудовану відповідно до норм цього нормативно-правового акту. Тобто зараз будь-які «вибори» серед адвокатів – це завжди вибір першого серед рівних, достойного кандидата, який задовільняє інтереси спільноти.

Натомість владі така структура зовсім не потрібна – і вона вирішила зламати і сам Закон, і саму Адвокатуру, щоб вже ніхто ніколи нікого не зміг «обирати». А тим більше таких лідерів і таку професійну корпорацію, яка зможе витримувати будь-які тиски, демонструвати незалежність та відстоювати  не тільки право на захист, не тільки базові принципи правової держави, а по суті й саму демократію в Україні. Владі така самоврядна, незалежна адвокатура не потрібна. Але вона конче потрібна нам громадянам, які хотять жити в европейській країні, яка керується не законом сили, а силою закону.

Брудні речі дуже часто робляться чужими руками. Ситуація з нинішньою псевдореформою адвокатури не є винятком. Той, хто вивчає питання зсередини, знає, що в колі адвокатів є певна група осіб, які поставлені в ситуацію, коли вони загнані в глухий кут. Тут не зайвим буде згадати й Дениса Бугая (почесного Президента такої собі Асоціації правників України), й пані Інну Рафальську, про авантюри якої з часом складатимуть легенди. Хоча станом на сьогодні більш актуальним було б формування томів кримінальної справи. Адже кажуть, що ця особа, будучи фахівцем у юриспруденції високого рівня, умудрилась створити свою «паралельну адвокатуру у паралельному світі». Організацією, яку вона створила без законних на те підстав, вчиняються дії, які можна кваліфікувати як шахрайство. Адже приймати рішення про видачу свідоцтв на право заняття адвокатською діяльністю, громадська організація «імені пані Рафальської» не має права. Тому вона та її оточення і вирішили піти по принципу «або пан, або пропав». Денис Бугай теж на «короткому повідку» у влади через колишню близькість до олігарха часів Януковича – Сергія Курченка. Власне саме через його організацію – оту саму АПУ – влада і проштовхує потрібні меседжі, начебто від самої адвокатури. Саме з кола цих, згаданих вище осіб, і в’ється ниточка, яка приводить нас у кабінет заступника голови Адміністрації Президента, пана Філатова. Адже проект Закону, який намагаються проштовхнути через Верховну Раду, лобіюється саме ним.

Кажуть, у світі не буває нічого випадкового. То, мабуть, і не є випадковим, що за своєю абревіатурою скорочення Адміністрації Президента України теж читається як АПУ. От ці дві АПУ й кАПостять адвокатам як можуть.

Так, не встигли в АПУ розіслати 19 листопада листа від «імені адвокатів» КОЖНОМУ депутату з профільного Комітету, який мав ухвалити висновок про законопроект щодо реформи адвокатури (№9055), як за два дні вже аналогічні тези з цього листа з’явилися на сайті Адміністрації Президента. Й не просто тези, а маніпулятивні, почасти відверто брехливі твердження.

Порівняйте самі.

В АПУ: «Розробка законопроекту проходила протягом 2 останніх років із залученням великого представництва правників, зокрема: Національної асоціації адвокатів України, провідних організацій – Асоціації адвокатів України та Асоціації правників України, вчених і правників із різних регіонів. Проект закону відповідає європейським стандартам і практикам побудови європейських адвокатур, зокрема, рекомендаціям Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії)». І потім ще таке: «Законопроект містить норми, які оновлять адвокатське самоврядування…»

На сайті Президента України: «Експерти Ради Європи надали висновок щодо проекту Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№9055), розробленого Радою з питань судової реформи у співпраці з адвокатською спільнотою», і теж про таке: «Також, як зазначають експерти Ради Європи, законопроект вдосконалює структуру органів адвокатського самоврядування».

Й то нічого, що у складі АПУ самих адвокатів менше третини, а всі інші – то студенти, прокурори, юристи та нотаріуси, що до адвокатської діяльності геть ніякого відношення не мають. Й то, мабуть, нікого не обходить, що якраз від НААУ ніхто у розробці цієї «реформи» не те що участі не брав, представників від адвокатури просто не допустили до розробки цього акту, й законопроект побачили вже після того, як його оприлюднили на сайті Верховної Ради. Так само нікого не повинно нікого дивувати, що Рада Європи ніякого офіційного Звіту щодо цього проекту теж не давала, просто є висновки двох найнятих «експертів» з балтійських країн, які й «підписалися» за усю «Європу».

Для чого це було зроблено? Бо так зручно. А що – у Януковича ж так вийшло, то чому у Філатова не повинно вийти? Коли президентом України була "злочинна панда", то Нацбанк зустрів опір з боку невеликих банків. Вони діяли через Асоціацію українських банків (АУБ), яка існувала на їх внески і тому вважала, що повинна захищати інтереси своїх донорів. І ось, АУБ виступила проти репресій по відношенню до окремих банків, які почалися за новими правилами. НБУ тоді очолював Сергій Арбузов. Він придумав дуже простий хід. Була створена Національна асоціація банків України (теж НАБУ), яку очолив товариш Арбузова. Практично в усі банки подзвонили співробітники нагляду НБУ і змусили їх вийти з АУБ, щоб вступити в НАБУ. Після цього НАБУ підтримала пропозиції Нацбанку як правильні і своєчасні. Так держава "продавила" опір банків. До слова, сьогодні НАБУ виконує ту ж функцію - мовчазного «одобрямс» з боку банківського співтовариства. Навіть коли Валерія Гонтарєва «викосила» сотню банків, банківське НАБУ розповідало, що все відбувається правильно. Адміністрація Президента вдалася до тієї ж самої практики.

Та схоже на те, що тут мало місце певна самодіяльність. Адже навіть серед лав провладної фракції в парламенті (БПП) немає не те, що одностайної підтримки, там почали говорити про те, що в такій редакції, яка подана до вищого законодавчого органу, цей документ сприймається як провокативний, «токсичний» і такий, що має метою дискредитувати (підставити) голову держави. Не можна не згадати й ті заклики від адвокатів, які були адресовані депутатам. Зокрема, нагадаю, як нещодавно Олексій Фазекош казав буквально наступне: "“Звертаюсь до народних депутатів з категоричною вимогою не приймати законопроект 9055 як такий, що веде до повної руйнації адвокатури. Бо якщо ми дійсно рухаємось в європейському напрямі й кажемо, що в нас демократичне суспільство, то в нас повинна бути сильна й незалежна адвокатура. Інакше в нас не буде ані демократії, ані самої України!”

Скандал навколо цього законопроекту вже вийшов і на міжнародний рівень. Ряд європейських організацій висловили свою позицію і недвозначно рекомендували утриматись від прийняття такого Закону. Звичайно, що не залишилось в стороні і професійне адвокатське середовище. По всім регіональним Радам пройшли засідання, на яких були прийняті звернення до народних депутатів не голосувати за сумнівний законопроект. З такою ж позицією виступила і Рада адвокатів України.

Дуже символічними є слова адвоката Валентина Гвоздія, який днями задав такі риторичні запитання: "Законопроект 9055 нібито повинен був поліпшити роботу однієї професії, а став питанням великої політики. Чому в найтемнішу парламентську ніч проект тричі намагалися провести через профільний комітет правосуддя, а зацікавлені в цьому були зовсім не народні депутати? Чому напередодні, в день розгляду законопроекту на антикорупційному комітеті, раптом з’явилася придумана новина про те, що Рада Європи "схвалює"? І створила цю псевдоновину прес-служба АП? Чому антикорупційний комітет проголосував, що законопроект несе корупційні ризики? За що, в такому випадку, виступають деякі активісти від адвокатури, які терміново ходять в Раду, маскуючись під асоціацію адвокатів України, щоб підтримувати голосування "за" картками відсутніх депутатів? Чому не можна пустити в парламентський зал цей законопроект для схвалення в першому читанні, а в другому його доопрацювати? А тому, що подавши до першого читання книгу авторства Гітлера «Майн Кампф» до другого читання з неї ніяк не вийде книга про «Гаррі Потера» .. Чому автори «шедевра» так бояться "венеціанки"? Хто задіяв ручне управління парламентом? Адвокати? Якщо хтось вірить цій версії, то йому оплески. Ми створили дійсно впливову організацію. Якщо серйозно, то європейські, прозорі, справжні реформи так не робляться. За таку гру в наперстки маніпуляторам, які підставляють Президента, має бути соромно і страшно. І саме тому адвокатура права, коли публічно критикує проект як небезпечний для перспектив правової держави".

Справедливості заради, слід зазначити, що накал навколо цього законопроекту почав спадати. Очевидно, у владних кабінетах наступило «прозріння» і цьому законопроекту не судиться бути не те що прийнятим, а й навіть бути винесеним на розгляд до сесійної зали.

Однак, слід пильно стежити за діями тих, хто вчинив таку спробу зруйнувати адвокатуру України. Адже, як відомо, будь-яка влада прагне до того, щоб переймати на себе все більше та більше повноважень. В свою чергу, наше завдання полягає в тому, що конкретні представники влади, не забували про ті самі рядки Присяги, яку приймали і вони, і яка зобов’язувала їх «усвідомлюючи свою високу відповідальність перед Українським народом» діяти у відповідності до «Конституції та законів України…».