Золотий трикутник. Делі

Дорогою із Агри в Делі відвідуємо гробницю Акбара в Сікандрі і храм Крішни-Баларами у Вріндавані. Як тут не згадати слова Висоцького з «Пісні про переселення душ», написані у 1968 році:

«Кто верит в Магомета, кто – в Аллаха, кто – в Иисуса,

Кто ни во что не верит, даже в черта, назло всем.

Хорошую религию придумали индусы:

Что мы, отдав концы, не умираем насовсем».

Отже, в Індії кожен може вірити у що хоче і на що йому дозволяє гаманець – повна свобода віросповідань і дій. Хоча кожна релігія має своїх ідолів, єдиною спільною священною твариною для індусів є корова, ображати яку великий смертельний гріх. Одним словом – священна тварина, що перебуває під захистом релігії і держави. Тому цим тваринам дозволено все – навіть розлягтися посеред столичної дороги! Щоправда, індійські корови, які, на жаль, асоціюються у нас із бродячими безгоспними псами, дуже відрізняються від наших годувальниць. Адже, як сказав поет: «Если тебе корова имя, значит должно быть молоко и вымя. А что из того имени, что ни молока, ни вымени?» Але облишмо у спокої бідних, хоч і священних, тварин, до яких, як нам здалося, нікому немає діла: ніхто їх не випасає, не доглядає, не годує, не доїть. Таке враження, що вони покинуті напризволяще, а тому окремі з них справді поводяться як «марга нев’язана». Один позитив – вони не агресивні…

Але повернімося в індійську столицю. Більшість із нас із шкільної парти знають, що це Делі. Але, виявляється, не все так просто. Місто Делі має офіційно статус Національної столичної території, а столицею країни є Нью-Делі, яке фактично є одним із районів Делі. Ось така адміністративна абракадабра. Але як би там не було, Делі – це місце розташування урядових установ, президентського палацу, політичний і фінансовий центр країни з населенням за 20 млн., що робить його другою, після Мумбая, агломерацією Індії. Над новими районами індійської столиці потрудилися британські архітектори, а тому вплив метрополії дуже відчутний. Проїжджаючи по одній з доріг у місті по сусідству з величезним парком, через кожні кількасот метрів бачили озброєних військових, а по паркану поруч з ними бігали десятки мавп, що живуть на волі. Кажуть, траплялися випадки, коли до замріяних туристів, які втратили пильність, підбігала мавпа, вихоплювала з рук сумочку чи фотоапарат і зникала у невідомому напрямку. У форті Амбер у Джайпурі знизу архітектурні пам’ятки розглядають туристи, а на даху і карнизах будівель хазяйнують мавпи, кривляючись своїм братам по еволюції.

Біля пам’ятника Махатма Ганді

Серед безлічі пам’яток, якими багата столична територія, запам’ятався меморіал на честь Махатма Ганді – лідера національно-визвольного руху Індії. На цьому місці були проведені ритуальні обряди кремації трьох найшанованіших людей країни: Махатми Ганді (1948), не родички його, а доньки Джавахарлала Неру – Індіри Ганді ( 1984) та її сина Раджива (1991), які були індійськими прем’єр-міністрами. Династія Неру-Ганді – це видатна індійська політична династія, яка була відповідальною за Індію майже півстоліття з моменту здобуття нею незалежності у 1947 році і підвищила привабливість Індії у світі, поклавши свої життя на олтар служіння індійському народу. Стоячи на священному для індусів місці, згадалися деякі крилаті висловлювання Махатми Ганді, політичним спадкоємцем якого став Джавахарлал Неру: «Якщо бажаєш, щоб світ змінився, – сам стань цією зміною», «Долайте ненависть любов’ю, неправду – правдою, насильство – терпінням», «Слабкий ніколи не прощає. Прощати – властивість сильного»… Яка глибока життєва філософія!

Хотілося б сказати кілька слів про ще одну індійську родзинку – свастику або «німецький хрест», як його дехто називає. Так ось, у Індії він зустрічається чи не на кожному кроці: на фасадах будівель і храмів, на парканах, у магазинах сувенірів… І ніякого відношення до фашизму та нацизму він не має, навпаки, Гітлер запозичив його в інших народів, спохабив і довів до абсурду. Слово «свастика» індійського походження, але сам символ древній і вперше зустрічається в інших народів. Буквально воно означає «добробут», «благополуччя». У давніх народів свастика символізувала рух, життя, сонце, світло, благополуччя. Ось вам приклад, як можна за короткий час спотворити позитив, що служить людям століттями.

Від побаченого і почутого, кількості і сили вражень та емоцій голова починає йти обертом. Колись у Радянському Союзі жартували, що не можна нашу людину одразу випускати за кордон, знущатися над її психікою. Це треба робити поступово. Спочатку варто відвідати Болгарію, яку називали 16-ою республікою Союзу, а вже потім – за кордон. І хоча ми не перший день подорожуємо світом, індійських вражень набралася сила-силенна. У міжнародному аеропорту Делі імені Індіри Ганді, що за прогнозами через десятиліття обслуговуватиме до 100 млн авіапасажирів на рік, прощаємося з нашим молодим гідом-індусом з привілейованої касти, батько якого є власником фармацевтичної фабрики, водієм та його мовчазним безвідмовним помічником, що за тиждень спробували показати нам пів-Індії з лицевого боку і на виворіт. Дякуємо і до нових зустрічей.

В очікуванні нашого рейсу на Гоа в залі гігантського аеропорту, переглядаємо зроблені фото, систематизуємо враження і готуємось до нових. Адже нам належить пролетіти ще пів-Індії, щоб опинитися у її перлині на березі Індійського океану.